Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Покрова Пресвятої Богородиці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

“Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо”, – співає свята Церква за сьогоднішнім богослужінням. Що ж святкуємо ми сьогодні? Пам’ять події, що сталася тисячу років тому в чужій країні, за Чорним морем? Чи, можливо, ми радісно дякуємо Богові і Його Пречистій Матері за те, що тоді сарацини не змогли погубити православне місто і воно дивом Божим, заступництвом Заступниці світу був пощаджений завойовниками? А хтось, можливо, бачить у цьому святі відгомони язичницької старовини і вважає, що сьогоднішній тріумф – лише завершення сільськогосподарського року, підсумок польових жнив, початок благословенного відпочинку землероба, коли засіки повні новим урожаєм, коли тіло, змучене літніми трудами може, нарешті, заволати, як безумний багач: «Душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 12:19). Не думайте, що таке пояснення свята таке вже неймовірне для сучасного християнина; краще згадайте, що багато з нас, хто в глибині душі, а хто і не ховаючись особливо, вірують, що покров Пресвятої Богородиці – не що інше, як свято першого снігу.

Так що ж ми святкуємо сьогодні, чому тепло на душі серед холоду і осінньої негоди, навіщо возносяться з криласів церковних і з душ наших тріумфуючі співи? Немає сумнівів, ми усі добре знаємо, що саме ми святкуємо: явлення Пресвятої Богородиці, що простягнула Свій блискучий Покров над народом Божим у Влахернському храмі Константинополя тисячу років тому, як це відкрилося духовному погляду святого Андрія і учня його Епіфанія. Знаємо, але всякий раз чомусь забуваємо про це. Інакше, чим же пояснити наш такий частий смуток, наші нескінченні скарги на нестерпну тяжкість життя, чим, як не забуттям, виправдати наші нескінченні стогони і зітхання про «смутний час», в якому Господь присудив нам жити?

А тим часом – і це те, про що нам також слід було б пам’ятати, – святому Андрію Мати Пресвята Богородиця відкрилася тоді з Пречистим Лицем, залитим сльозами. Вона проливала сльози жалості про кожного з нас: про праведників і грішників, про злих і добрих, про молитовників і богохульників. Як колись передбачав Своїм апостолам Її Божественний Син, коли говорив їм на Тайній Вечері: «Печаль ваша за радість буде» (Ін. 16:20), – так печаль Матері Божої, пречисті Її сльози про нещасний рід людській стали радістю усім нам, християнам, які разом з Церквою Христовою вважають Пресвяту Діву Матір’ю і Захисницею усіх людей.

Тому і святкуємо ми не чергову річницю певної історичної події і, вже звичайно, не банальну зміну пір року, а Свято Захисту і Заступництва. Ніхто з нас тепер не може нарікати на те, що нема кому за нас, самотніх і кинутих, молитися, нема кому нас, грішних, пошкодувати, нема кому заступатися за нас і сказати на Страшному Суді Господові: «Він грішив, Господи, але всупереч закону Твого Правосуддя, прости і пощади його!» Вже якщо Вона, чийого Сина ми розіп’яли і тепер зраджуємо по сімдесят разів на день, проливає за нами сльози жалості і співчуття, вже якщо Вона з тих давніх часів до наших днів простягає над світом, що біснується, Свій всесильний покров, чого ж нам боятися? Навіщо сумувати наодинці про недуги душевні і тілесні?

Так, є ще надія і сподівання, є ще час і спосіб виявитися гідними цих святих сліз. Бог ще продовжує наше життя. Він, за молитвами Пресвятої Діви Богородиці, за молитвами усіх святих родичів наших, знову і знову дає нам можливість зупинити страшний потік гріха, не якогось чужого, стороннього, але нашого, індивідуального, власного гріха. І ця можливість покаяння, яка поновлюється для всякого кожним ранком, коли ми пробуджуємося від сну, ця можливість початку нового життя, не з нового року, не з понеділка, навіть не з ранку, а ось з цієї самої хвилини, коли ми стоїмо в храмі і Мати Божа дивиться на нас люблячими очима, очима, повними сліз, ця можливість нового життя дає нам сили радіти і тріумфувати і сьогодні, і завтра, і завжди. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Покрова Пресвятої Богородиці