Проповідь священика Гліба Козлова в Двадцять третю неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Бог є любов» (1Ін. 4:16), а істинна любов – не привласнює, а віддає, вона жертовна. Тому Бог не відбирає у Свого творіння дару свободи навіть тоді, коли цей дар використовується невірно, а жертвує Собою за це творіння. Любов навіть справу зцілення і спасіння не здійснює насильно. Біси ж – женуть того, хто потрапив під їх владу, у пустелю, кидають у вогонь і воду, обманом зберігаючи в біснуватому упевненість, ніби усе це робить він сам, створюючи в ньому ілюзію збереження свободи. При цьому біси судять по собі і Бога – вони бояться насильства, бояться що Творець відніме в них до зла спрямовану свободу, і при наближенні до них кричать «не муч мене!»

Ісус повертає свободу одержимому, звільняє його від насильства, не обмежуючи при цьому свободи навіть і бісів – вони бажають сховатися від перебування перед Богом хоч у пучині, просять дозволити їм увійти до свинячого стада – і Він дозволяє. І навіть злу волю, що намагається знищити хоч когось, якщо не вершину творіння – людину, так хоч би не таких значущих творінь – свиней, Спаситель не оминає Своєю турботою. Адже дозволяючи бісам погубити невинних тварин, Він показує, виявляє зазвичай замасковану дію духів брехні і злості не лише для гадаринців, але і для нас, які вірять часом, що навіть скуштувавши від забороненого дерева, ми все ж не помремо, але будемо «як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:5).

І ось, ті ж самі жителі Гергеси, які, на противагу Богові, Який зберігає за кожним Своїм творінням свободу, намагалися «зберегти» біснуватого, обмежуючи, віднімаючи його свободу, зв’язуючи його «ланцюгами і путами», побачивши його зціленим, звільненим, жахаються і просять Ісуса, зовсім як нещодавно біси, відійти від них, не мучити їх. Бо страшно і тяжко для властивого усім нам гріха чекати Бога. Шукає людина вихід із ситуації залишення Богом, в яку потрапила за власною волею і вільним вибором, а отримавши цей вихід як подарунок, як зустріч з Богом, жахається самій собі, страшиться очевидної необхідності реалізувати свою свободу вірно, неегоїстично. І от вже Спаситель згідно з волею гергесинців відходить від них, дозволяє їм знову повернутися в залишення Богом.

Єдиним, хто в сьогоднішній притчі виявляється здатним зрозуміти свободу не як свавілля, а як радісну співпрацю волі Божій, стає той, від кого цього найменше чекаєш. Цією людиною виявляється не якийсь шановний гергесинський житель, не пастухи-очевидці дива, а той, хто нещодавно був неосудний, тобто йому навіть у провину нічого поставити було не можна. І от, прийнявши від Ісуса дар звільнення, він не жахається як інші, а знаходить у собі сміливість і сили йти за Христом, іншими словами – залишити усе, змінитися, на ділі явити «зміну розуму» – покаяння.

Проте, Спаситель бачить у вчорашньому біснуватому можливість до ще важчого служіння, до ще вищої реалізації новознайденої свободи. «Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог» (Лк. 8:38-39). І зцілений свідчить нам, що вища форма свободи – це жертва, адже і він жертвує своїм, причому дійсно прекрасним, вибором життєвого шляху, жертвує найдорожчим, що в нього тепер є – тим «щоб бути з Ним». І приймаючи те, до чого кличе Бог, він стає Його співпрацівником, посланцем, апостолом; зцілений, реалізовуючи свою свободу в згоді з волею Цілителя свого, здійснює тим самим і піклування Господнє про гергесинців, які відкинули Його: «Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус».

І якщо до Своїх гонителів Господь посилає свідка Благої Звістки, якщо і для нас у наших гріхах звучить це Євангеліє, значить чекає ще Бог покаяння, значить продовжує Він пропонувати звільнення, значить довготерпить Спаситель у надії, що і ми «сядемо біля ніг Ісусових, одягненими і при своєму розумі». Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 23 неділя після П’ятидесятниці