Неможливо тому, хто раболіпствує тимчасовій славі, отримати славу від Бога. Саме тому Христос і докоряв юдеям, говорячи: “Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?” (Ін. 5:44). Це якесь сильне захоплення; охоплена жагою марнославства, людина стає невиправною. Вона, відторгуючи від небес душу своїх бранців, приковує її до землі, не дозволяє їй звернутися до світла істинного, спонукає постійно обертатися в баговинні, приставляючи до неї владарів таких сильних, що вони володіють нею, навіть нічого не наказуючи. Бо той, хто хворіє на цю недугу, добровільно, хоча і ніхто йому не наказує, робить усе, чим лише думає догодити своїм владарям. Для них він убирається і в одяг нарядний, і прикрашає обличчя, турбуючись у цьому випадку не про себе, а про догоду іншим, і виводить зі собою на площу проводирів, щоб заслужити від інших подив, і все, що не робить, чинить на догоду іншим.

Отже, чи є хвороба душевна тяжча за цю? Людина нерідко кидається в безодню, щоб тільки інші дивувалися цьому. Наведені слова Христові достатньо показують усю болісну силу цієї пристрасті; та можна ще пізнати її з наступного. Якщо ти захочеш спитати когось з громадян, котрі роблять великі витрати, для чого вони витрачають стільки золота і що означають ці витрати, то ні про що інше від них не почуєш, як тільки про догоду натовпу. Якщо ж ти знову спитаєш їх, що таке натовп? Вони скажуть: це щось гамірливе, багатолюдне, бунтівне, в основному нерозумне, котре без мети носиться туди і сюди, подібно хвилям моря, і складається часто з різноманітних та протилежних думок. Хто має в себе такого владаря, чи не буде той жалюгідним більше ніж хто інший?

Втім, коли світські люди туляться до нього, це ще не так небезпечно, хоча дійсно загрозливо. Та коли ті, котрі кажуть, що відреклися від світу, страждають тією ж чи ще більш важкою хворобою, то це досить небезпечно. У світських лише витрачання грошей, а тут небезпека стосується душі. Бо якщо справедливу віру міняють на славу і, щоб прославитися самим, зневажають Бога: скажи, будь ласка, чи не становить це найвищою мірою безглуздя і безумства? Інші пристрасті, хоча і містять у собі велику шкоду, але, принаймні, приносять і деяке задоволення, хоча і тимчасове, і коротке.

Так, користолюбець, винолюбець, женолюб мають якесь своє задоволення, хоча і зі шкодою, хоча і недовге; але, охоплені жагою марнославства, завжди живуть життям гірким, позбавленим усякого задоволення. Бо вони не досягають того, що так люблять, – я розумію, слави народної; а хоча, мабуть, і користуються нею, насправді ж не насолоджуються; тому що це зовсім і не слава. Тому і сама пристрасть ця називається не славою, а марнославством. І справедливо всі древні називали це марнославством. Воно марне і не має в собі нічого величного і славного. Як личини здаються світлими та приємними, а всередині порожні, тому, хоча і видаються благовиднішими від тілесних облич, однак ніколи ще і ні в кому не збуджували любові до себе: саме так, або ще більш жалюгідно, слава в натовпі прикриває собою цю нелегковиліковну і болісну пристрасть. Вона має лише ззовні вигляд світлий, а всередині не лише порожня, але й повна ганьби та жорстокої муки.

Звідки ж, скажеш, звідки походить ця безумна пристрасть, котра не приносить жодного задоволення? Лише тільки від душі низької та нікчемної. Бо людина, захоплена славою, не здатна мислити про щось велике та благородне; вона неодмінно стає ганебною, безчесною, нікчемною. Хто нічого не робить для чеснот, а лише одне має на увазі, – щоб сподобатися людям, котрі не вартують жодної уваги, у всякому випадку дотримується хибної їхньої думки, чи той може вартувати чогось? Зауваж, якщо б хто спитав його: що ти сам думаєш про натовп? Без сумніву, він сказав би, що вважає натовп неосвіченим та ледачим. Що ж? Чи захотів би ти стати схожим до цього натовпу? Якщо б і про це хтось спитав його, то я не думаю, щоби він забажав стати таким самим. Отже, чи не надто смішно шукати слави в тих, кому сам ніколи не захотів би стати подібним?

Якщо ж ти скажеш, що в натовпі багато людей, і що вони складають одне: то саме тому особливо і треба його зневажати. Бо якщо кожен з натовпу сам по собі гідний зневаги: то, коли таких багато, вони заслуговують ще більшої зневаги. Глупота кожного з них, коли вони зібрані разом, стає ще більшою, збільшуючись від чисельності. Тому кожного з них окремо можна виправити, якщо би хто взяв на себе цю справу, але нелегко було б виправити всіх їх разом, тому що безумство їхнє в такому разі збільшується; вони керуються повадками тварин, у всякому випадку дотримуючись думок один одного. Отже, скажіть мені: чи в такому натовпі будете ви шукати слави?

Ні, прошу та благаю. Ця пристрасть все спотворила; вона породила користолюбство, заздрість, брехню, наклепи. Вона озброює та озлоблює людей, котрі не зазнали жодної образи, проти тих, котрі жодної образи їм не заподіяли. Схильний до цієї хвороби не знає дружби, не пам’ятає співжиття, зовсім не хоче нікого поважати; навпаки, все добре вивергнувши з душі, стає непостійним, не здатним до любові, проти всіх озброюється. Сила гніву, хоча вона й болісна, й нестерпна, не постійно, однак, обурює людину, а лише в той час, коли її інші дратують. Навпаки, жага марнославства завжди обурює, і немає, так би мовити, часу, коли вона могла б залишити, бо розум не перешкоджає їй і не приборкує її; вона завжди залишається, і не лише спонукає до гріхів, але, якщо б ми встигли зробити що-небудь добре, вона викрадає добро з рук.

А буває так, що вона не допускає і почати доброї справи. І якщо Павло здирство називає “ідолослужінням” (Еф. 5:5), то як, по справедливості, назвати матір здирства, корінь та джерело, тобто марнославство? Неможливо знайти і назви, гідної цього зла! Таким чином, станемо тверезими, любі, відкладемо цей порочний одяг, розірвемо, розсічемо його, станемо колись вільними істинною свободою і засвоїмо собі почуття гідності, дане нам від Бога. Будемо зневажати славу в натовпі. Бо немає нічого настільки смішного та принизливого, як ця пристрасть; ніщо стільки не сповнене сорому та безславності. Будь-хто може бачити, що жага слави в багатьох відношеннях є неслава, і що істинна слава полягає в тому, щоб зневажати славу, вважати її за ніщо, а все чинити та говорити лише на догоду Богові.

Таким чином зможемо ми і нагороду отримати від Того, Хто бачить усі наші справи в істинному їхньому вигляді, якщо тільки будемо задовольнятися цим одним глядачем їх. Та й яка потреба нам в інших очах, якщо бачить наші справи саме Той, Хто і судитиме їх? Як це безглуздо: раб, що не робить, все робить на догоду панові, не шукає нічого більше, як тільки його уваги, не хоче привертати до своїх справ нічиїх чужих очей, навіть якщо б глядачами тут були і поважні люди, але лише те одне має на увазі, щоб бачив його пан; а ми, маючи такого великого над собою Господа, шукаємо інших глядачів, котрі не можуть принести нам жодної користі, а можуть лише своїми поглядами зашкодити нам і робити всякий труд наш даремним. Та не буде цього, благаю вас!

Та від Кого ми маємо отримати нагороди, Того визнаватимемо і глядачем, і прославителем наших справ. Не будемо ні в чому покладатися на очі людські. А якщо б ми захотіли досягнути слави й поміж людьми, то отримаємо її тоді, коли шукатимемо єдиної слави від Бога. Бо сказано: “Я прославлю тих, що прославляють Мене” (1Сам. 2:30). І як багатством ми тоді особливо розкошуємо, якщо зневажаємо його та шукаємо багатства лише від Бога, бо сказано: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:33), так – і стосовно до слави. Коли вже безпечні будуть для нас і багатство, і слава, тоді Бог і подасть нам їх достоту. Але цей дар буває безпечним тоді, коли не опановує нами, не підкоряє нас собі, не володіє нами, як рабами, але залишається в нашій владі, як у панів і вільних. Саме для того Бог і не дозволяє нам любити багатство і славу, щоб вони не оволодівали нами. А коли ми досягаємо такої досконалості, то Він і подасть нам їх з великою щедрістю.

Бо скажи, будь ласка, який славетний Павло, коли він говорить: “Не шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших” (1Сол. 2:6). А хто щасливіший від того, хто нічого не має і всім володіє? Бо коли ми, як я вище сказав, не будемо підкорятися пануванню багатства і слави, тоді і володітимемо ними, тоді їх і отримаємо. Отож, якщо ми бажаємо отримати славу, будемо уникати слави. Таким чином, виконавши заповіді Божі, зможемо ми отримати і тутешні і обітовані блага, благодаттю Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом і Святому Духові, слава навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань