В основі відомого роду добрих справ має лежати споріднений їм добрий настрій, інакше добрі справи не матимуть істинної ціни і взагалі чеснота людини без цього дуже не надійна. Так подавання милостині суть добрі справи; але під ними мають ховатися любов і співчуття до бідних або любов подавати милостиню. Коли заповідається християнам досягати успіху в чеснотах, то розуміються саме ці добрі розташування. Так апостол Петро перестерігає: «Нарешті, будьте всі однодумні, милостиві, братолюбні, милосердні, дружелюбні, смиренномудрі; не платіть злом за зло або лихослів’ям за лихослів’я; а, навпаки, благословляйте» (1Пет. 3:8,9). І апостол Павло: «Отже, вдягніться, як обрані Божі, святі та улюблені, в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви. Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершености» (Кол. 3:12-14). Чим більше устигає хто впровадити в серце своє такі розташування, тим він благонадійніший і твердіший. Той, хто вступив на шлях чеснот, може мати їх у собі в сім’ї: але довести їх до того, щоб вони були як би природні в ньому, не можна інакше, як довгою працею і подвигами.

Святий Макарій Великий так учить про це, а разом і про весь порядок доброчесного життя: «Той, хто покладає намір догоджання Богові, має так чинити: по-перше, вірувати в Господа твердо, віддати усього себе словам заповідей Його і, відмовившись від світу, щоб розум не приліплювався до речей видимих, завжди перебувати в молитві, в очікуванні Господнього піклування. (Це зображення чесноти в першому сенсі.) Потім він повинен примушувати себе невпинно до всякої справи благої і до всякої заповіді Господньої. (Це чеснота в останньому сенсі як добра справа.) Хоч би серце і не бажало ще того через гріх, що перебуває в нас, – не треба дивитися на те, а маючи тільки Господа перед очима своїми і заповіді Його, Йому єдиному старатися і догоджати. Примушувати себе до лагідності, хоч би опиралося тому серце, також напружуватися бути милостивим, жалісливим, благим. Тоді Господь, бачачи такі благі його наміри, як він примушує себе до всякої справи благої, – до лагідності, упокорювання та іншого, – на противагу своєму серцю, – відбиває в ньому ці чесноти силою Духа Святого, так що вони стають в ньому як би природними; від чого він вже легко і охоче виконує те, до чого раніше примушував себе проти бажання. (Це чеснота – у сенсі доброго розташування.)» (Короткі повчання про найголовніші рятівні догмати віри. 26 листопада. Як приготовляти собі до доброчесного життя. Святого Макарія).

а) Види

Певні добрі розташування людина може мати від природи.  Так один від природи – смирний, жалісливий. Такі не мають гідності істинної чесноти, а отримують її вже, тоді як християнин, що вирішив досягати успіху в усіх чеснотах, залучає до себе вільним обранням. Більша частина з них мають бути набуті працею і подвигом, як учить Макарій Великий. Такі особливо ті, які протилежні до найголовніших пристрастей, наприклад лагідність, упокорювання, безкорисливість, цнотливість та інші. Деякі, нарешті, суттєві в християнському житті, встановлюються в серці разом зі збудженням рішучості, у дії відродження людини, Божественною дією Духа Всесвятого. Такі: віра, надія і любов, які тому і називаються горішніми або Божественними. Так говориться в слові Божому, що «віра є Божий дар» (пор.: Еф. 2:8) і що «любов Божа влилась у серця наші Духом Святим» (Рим. 5:5), що ми відродженні «з мертвих для живого уповання» (1Пет. 1:3).

Спадщина святителя