Шукачі чудес

Зцілення 10 прокажених, Браян Кершисник

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять дев’яту неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20:28). Той, що сказав так, навряд чи міг просто образитися на елементарну невдячність зцілених від прокази. Той, Кому відкриті були «помисли багатьох сердець» (Лк. 2:35), навряд чи дуже здивувався стрімкій втечі облагодіяних Ним, бо наперед знав, що «згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили» (Мф. 13:15). Слова гіркоти і подиву: «Чи не десять очистилися? Де ж дев’ять?» – призначені не для тих, хто прямував виконувати приписи Закону, а нам, християнам останніх часів, які можуть так захопитися своїми уявленнями про Істину, що забути про саму Істину.

Так, Христос сказав тим, що очистилися, щоб вони пішли і показалися священикові, бо такі правила Закону, але і Він же нагадав шанувальникам правил і встановлень Закону, що поряд з ними Той, Хто більше Закону. Він вказав ревним прихильникам суботи, що «субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27). Він відкрив старанним охоронцям храмового благочестя і порядку, що поряд з ними «Той, Хто більший від храму» (Мф. 12:6). Адже колишні прокажені не подякували Ісусу тільки тому, що не захотіли визнати в Ньому бажаного Месію, Христа Спасителя, давно очікуваного народом Божим. Старі бурдюки в який вже раз не вмістили в себе молодого вина (Мф. 9:17).

І в який вже раз не чада обраного народу Божого, а іноплемінник, язичник-самарянин, що зневажається цим народом, повернувся, щоб «віддати славу Богові» (Лк. 17:18). І не в тому біда, що дев’ятеро вірних синів Божих не подякували Господу, а в тому, що вони Його в черговий раз не упізнали. А не впізнали вони Його тому, що, як сказав про своїх одноплемінників апостол Павло, «коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серці їхньому» (2Кор. 3:15), тобто душа їх була непроникна для благовістя настільки, що навіть надзвичайні обставини дивовижного очищення відразу десяти прокажених виявилися не здатні напоумити народ «з необрізаним серцем та вухами» (Діян. 7:51).

Яке нам діло до них? Нам, Новому Ізраїлю, «народу святому, людям відновлення» (див. 1Пет. 2:9), Церкві Христовій? Яке нам діло до народу, що так загордився колись самим фактом свого обрання, що навіть кращі з синів його зовсім забули про те, що обрання не привілей, а відповідальність, не нагорода, а служіння?

Саддукеї (реконструкція)

А то і діло, що небезпека повторити страшну помилку обранців Божих підстерігає і нас, тих, кого Господь називає друзями Своїми (Лк. 12:4). Адже це нам, християнам, а не ним, засліпленим гординею обрання юдеям, каже апостол: «Не величайся, але бійся. Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить i тебе» (Рим. 11:20,21).

Адже ми теж, як колись вони, отримали повноту благодаті, усю глибину одкровень, усе «недосліджуване багатство Христове» (Еф. 3:8), але знову і знову, як юдеї, вимагаємо чудес і, як елліни, шукаємо мудрості (1Кор. 1:22). На жаль, занадто часто наші паломництва святими місцями, наші поїздки до чудотворних ікон, наші пошуки «прозорливих» старців не що інше, як вимога нових доказів і пошуки нової мудрості. Неначе мало нам Хреста Христового, неначе вже не переконує нас «піт Його як краплі крови, що падають на землю» (Лк. 22:44). Ми жадаємо і вимагаємо нових чудес, а насправді повинні були б вжахнутися їх, як вжахнувся колись дивовижного улову апостол Петро, так що «жах охопив його і всіх, що були з ним, від того улову риби, яку зловили» (Лк. 5:9). «Чого жахатися, – скаже шанувальник правил, – потрібно подякувати і поставити свічку, і усе тут!» Зовсім як дев’ять прокажених: сказано показатися священику, от ми і йдемо показуватися.

Ні, диво, здійснене в нас на очах, вимагає від нас іншого життя! Воно вимагає від нас стрімкої зміни, негайного покаяння, відчайдушного пориву до святості. Простіше кажучи, воно вимагає такого вчинку, який зробив самарянин, що очистився від прокази: він негайно забув усе, чому його учили змалку, забув віру предків, «повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу» (Лк. 17:15,16).

«Не той юдей, хто має такий вигляд» (Рим. 2:28), – нагадує нам апостол Павло, разом виключаючи з числа обраного народу Божого усіх тих, хто зайнятий тільки тим, як би йому виглядати богомільніше. Не той і християнин, хто заклопотаний тільки шуканням чудес і здійсненням жестів. Перехреститися – не означає помолитися, і поставити свічку до ікони – не означає віддати своє серце Христові. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці