“Бог завжди поруч з нами, ми не байдужі Йому, і варто завжди Йому дякувати за турботу”, – переконана редакція сайту . . .

«Один же з них (тобто з десяти прокажених), побачивши, що зцілився, повернувся, гучним голосом прославляючи Бога, і припав лицем до ніг Його, віддаючи Йому хвалу; і це був самарянин. Тоді Ісус сказав: чи не десять очистилися? Де ж дев’ять? Чому вони не повернулися віддати славу Богові, тільки іноплемінник цей?» (Лк. 17:15-18), – багато людей, які читають ці євангельські рядки, теж задаються питанням: а чому решта дев’ять людей не повернулися, щоб віддячити Рятівникові? А питання це, між іншим, вкрай важливе, адже в схожій ситуації часто опиняємося ми самі, коли явно за дива Божого, що стається з нами або ж із нашими близькими, якось «забуваємо» віддати хвалу Творцеві.

А справа такої невдячності ховається, як це не парадоксально … у самій невдячності. Лише в малих речах. А як відомо з Біблії: «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – так що, коли людина не навчилася дякувати Богові в дрібних, житейських речах, вона не зможе віддати хвали Творцеві за порятунок з дійсно скрутної ситуації. Людина просто буде не в змозі тоді побачити явне Боже втручання, пояснюючи свій порятунок чарівним збігом обставин, допомогою небайдужих людей і т. ін. І це, цілком можливо, відповідатиме істині, адже зазвичай Бог так і діє: руками небайдужих людей та чарівним збігом обставин. А щоб побачити за усім цим Бога – потрібна віра… і вдячність Йому за найдрібніші прояви Його милосердя. І повірте, така вдячність Богу за дрібні речі потребує значних зусиль і, не побоїмося сказати, років практики, щоб дійсно в тяжку годину не полишити своїх сподівань на Бога Живого і залишитися Йому вдячним за будь-яких обставин.

Але не треба вважати, що такі прояви невдячності притаманні лише людям зовнішнім до Церкви, на цю недугу невдячності часом «хворіють» і вірні, ховаючи свою невдячність Богові … у ретельному виконання різноманітних релігійних приписів. Не забувайте, що сказав Спаситель 10 прокаженим: «Підіть покажіться священикам» (Лк. 17:14). І під час свого шляху до священиків вони «очистилися», але не припинили, окрім одного, свого шляху задля здійснення встановлених самим (!) Богом релігійних приписів. Начебто, ці 9 зцілених відносно релігійних приписів вчинили вірно, проте згідно Божої логіки – вони помилилися. Отже, виявляється, не завжди виконання релігійних приписів є справою угодною Богу, виходить є куди важливіші речі за них.

І тут виникає цілком доречне запитання: а як у свою чергу не промахнутися повз волю Божу, як дізнатися її? На це питання одночасно відповісти вкрай легко і важко (у сенсі тлумачення і тим більше виконання сказаного): в усьому покладатися на Бога (див. 1Пет. 5:7), а Він за нагоди усе виявить і пояснить. Але переважна більшість не хоче приймати такого формату стосунків з Богом, для них куди легше, принаймні до пори до часу, виконувати певні релігійні приписи та людські традиції (що більше відповідає дійсності), тим самим намагаючись догодити Богові, а точніше, своїм уявленням про догоджання Йому. І тій більшості байдуже, що стосовно цього думає Бог. А далі… а далі саме відкинуті люди, на кшталт зневаженого усіма юдеями самарянина, чують з Господніх вуст: «Встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:19). Чують, бо вони своєю вдячністю, своєю щирістю змогли догодити Богові, віддати шану Йому.

Але цей допис зовсім не заклик про скасування релігійних приписів і традицій. Зовсім ні, а лише чергове нагадування про те, що Бог завжди поруч з нами, що ми не байдужі Йому, і що варто завжди Йому дякувати за Його турботу і віддавати славу Йому. Навіть у тому випадку, коли ми цієї турботи ніби не помічаємо. Але настане час і обов’язково побачимо, якщо, ясна річ, будемо вдячні Йому.

Редакція сайту

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці