«Блаженний народ, у якого Бог є Господом, – люди, яких обрав Господь у насліддя Собі» (Пс. 32:12).

Мати єдиного істинного Бога своїм Богом, іменуватися і бути Божим: от єдина міцна і непорушна основа величі і процвітання для всякого народу! «Блаженні, кого Ти обрав і прийняв» (Пс. 64:5). «Блаженний народ, у якого Господь – Бог його» (Пс. 143:15). Але, браття, проходячи думкою по всьому, що зробив для нас Господь, ми не можемо не сповідувати особливого до себе Божого благовоління, особливого обрання і покрову. Скільки милостей приймаємо ми від руки Його! Він зводить на престол наш Царів мудрих і святих, благословляє зброю нашу, позбавляє нас від насильства, карає, але з милістю. Він утвердив у нас однодумність і єдинодержавність, захистив мудрими установами; у надрах землі нашої приховав для нас джерела достатку; а тепер благословляє нас довгим миром і радує надією продовження його; але, що найвище і найцінніше, Він дарував нам єдину істинну, святу віру, благоволив у нас влаштувати дім Собі, святу Церкву, що має невимовні обіцяння, благословив віру і вірних…

Усіма такими благодіяннями чи не показує Господь, що Він є Бог наш, рятуючи нас? Тому для міцності нашого добробуту, що інше залишається нам побажати, окрім того, щоб Господь не позбавляв нас і надалі милості Своєї, не відкидав нас від імені Свого, не відвертав очей Своїх від нас? І такому бажанню найприродніше в усій силі виявлятися нині, коли ми багаті старанною готовністю сприяти усім благу вітчизни своєї. Як же зробити, щоб Господь, прийнявши нас до Себе, не переставав утримувати нас у любові Своїй? Чим заслужити, щоб Він не змінював обличчя і правицю Свою стосовно нас?

Святий Цар і Пророк Давид, бажаючи утримати народ свій у милості Божій, просторовою піснею переконує його, щоб, подібно до батьків своїх, не був і він родом норовливим і невдячним, родом не правим у серці своєму, який не ввіряє Богові духу свого, а навпаки, пам’ятав би невпинно справи Божі, на Бога єдиного покладав надію свою і ходив у заповідях Його: «Щоб надію свою покладали на Бога, і не забували діл Божих та додержували заповідей Його. Щоб не були такі, як батьки їхні, рід непокірний і лукавий, рід непостійний у серці своїм та невірний Богові духом своїм» (Пс. 77:7,8). Тобто, він переконує їх до вдячності, відданості Богові і виконанню заповідей. Ось чим і ми можемо утримати за собою милість Божу, чим продовжити і зміцнити добробут своєї вітчизни!

Це, по-перше, вдячним сповіданням милостей Господніх. Стільки отримали і отримуємо ми благ від Господа: подякуємо ж Йому, і Він не утримає для нас руки Своєї, що благодіє. Вдячність завжди привертає нові милості, а невдячність позбавляє і тих, які вже отримані. Подякуємо, сповідуючи Його єдиним, благим і багатим у милостях: бо Господу, Якого земля і все, що наповнює її, що віддамо, окрім сповідання, що не заради правих справ наших, але єдино за багатою милістю Своєю, Він стільки облагодіяв нас? Цю істину любить Господь і покірливий народ, у серці якого Він опочиває, робить сосудом безперестанних Своїх благословень; як навпаки, всякий народ, що не віддає славу Йому і мріє, ніби він своїм розумом і своєю силою благоденствує і височіє, карає і соромить.

Так помріяв про себе народ Ассирійський; і Господь тоді ж засудив його за величання вустами Пророка Свого Ісаї, який каже: «За те Господь, Господь Саваоф, пошле чахлість на повних його, і між знаменитими його запалить полум’я, як полум’я вогню». За що ж? «Він говорить: “силою руки моєї і моєю мудрістю я зробив це, тому що я розумний… Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею?» (Іс. 10:16,13,15)! Загордився Вавилон і незабаром почув суд Божий: «А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горі у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього”. Але скинутий у пекло, у глибини пекельні… і знищу ім’я Вавилона і весь залишок» (Іс. 14:13,14,15,22). Те саме зазнав і Єгипет; «І зробиться земля Єгипетська пустелею і степом; і пізнають, що Я Господь» (Єз. 29:9). Заради ж чого? «Тому так сказав Господь Бог: за те, що ти став високий на зріст і вершину свою виставив серед товстих сучків, і серце його загордилося величчю його, – за те Я віддав його у руки володареві народів» (Єз. 31:10,11).

Така ж доля і всякого народу, який не визнає руки Божої у своєму процвітанні і не сповідує Його щедрот. Сповідуватимемося ж нині Господу і скажемо Йому в сповіданні своєму: «Не мечем вони придбали землю і не їхня сила спасла їх, а Твоя рука і Твоя сила й світло лиця Твого, бо Ти благоволив до них. Боже, Ти – Цар мій! Ти Той, що даєш спасіння Якову. – Ти спасеш нас від ворогів наших і осоромиш тих, що повстали проти нас. Тобою, Боже, будемо хвалитися кожен день, і ім’я Твоє будемо славити повіки» (Пс. 43:4,5,8,9).

По-друге, загальною відданістю святій і премудрій волі Божій. Досі благословляв нас Господь і благословенням Своїм звів до того добробуту, яким насолоджуємося нині. Але що буде з нами надалі? Що чекає нас наприкінці? Наділяв нас Господь благами Своїми: але чи продовжить і ще щедроти ці? Чи не відставить милість Свою від нас? Чи не скоротить руки Своєї? Бачимо, що Господь полюбив нас, створив у народ великий, обрав Собі у долю, як колись Ізраїль: «Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку?» (Рим. 9:21)? Хто покладе межі добрості Божої, або статут незалежному Божому керуванню? Поза сумнівом, що усе від Господа буде влаштовуватися для нашого блага істинного, вічного: бо Він благий, і милість Його вічна.

Але як прийде до нас благо це? Радістю або сльозами воно буде сіяне? Серед бур чи в тиші буде рости і множитися? Видимими або сокровенними шляхами збережеться і перебуватиме в нас? Чи зрозуміємо ми ці шляхи Господні? Чи не відкинемо рук Божих через невідання або норовливість? Майбутнє приховане від нас, а минуле навчає, що в долях народів усе будується не стільки на розсуд і припущення людські, скільки за несповідимим водійством Божим. Стосовно його навіть при найочевидніших підставах покладати рішучі визначення не сміє людська мудрість. «Бо яка людина спроможна пізнати раду Божу? або хто може зрозуміти, що угодно Господу? Помисли смертних нетверді» (Прем. 9:13,14).

Нехай є і достаток, і хороші установи, і досвідчена мудрість, і багато сили: але не в цьому остаточна надія. «Бо марна допомога людська» (Пс. 59:13). «Не захистить царя велике військо його, і велетня не спасе велика сила його. Ненадійний кінь для спасіння, не спасе він великою силою своєю» (Пс. 32:16,17). Де ж спасіння? Де міцна основа надії? «Коли не Господь будує дім, даремно трудяться будівничі; коли не Господь береже місто, даремно пильнує сторожа» (Пс. 126:1). «З Богом ми покажемо силу, і Він подолає гнобителів наших» (Пс. 59:14). Отже, мудрому народу, що шукає міцного щастя і добробуту, усе сподівання своє покласти слід на Бога, і цілком віддати себе в Його святу і премудру волю. Бо «ті, що надіються на Господа, не похитнуться, як гора Сион» (Пс. 124:1). Там уся сила, де благовоління Боже; але Господь «не на силу коня дивиться Він, і не на швидкість людських ніг зважає. Господь любить тих, що бояться Його і уповають на милість Його» (Пс. 146:10,11).

Нехай сподівається ж душа наша на Господа помічника і захисник» свого, і нехай волає до Нього невпинно в сподіванні своєму: «Милість Твоя, Господи, нехай буде над нами, бо ми уповаємо на Тебе» (Пс.32:22). «З Тобою, як рогами, поб’ємо ми ворогів наших і в ім’я Твоє потопчемо тих, що повстали проти нас. Бо не на лук мій я надіюся, і меч мій не спасе мене» (Пс. 43:6,7). «Одні хваляться колісницями, інші кіньми, а ми хвалимося іменем Господа Бога нашого, …що створив небо і землю» (Пс. 19:8; 120:2).

По-третє, виконанням заповідей Божих. Віддаючи себе в руки Божі всезагальною відданістю Його премудрій і святій волі, ми не повинні проте ж самі вдаватися до безпечності невибачної, або ще гірше – діяльності злочинної. Один Господь знає, як і куди повести нас; проте ж поза сумнівом, що майбутнє Його водійство абсолютно буде узгоджуватися із сьогоденням нашим, угодним або неугодним Йому, станом. Господь буде до нас такий, які ми до Нього: «Господи, Ти чиниш з милостивим милостиво, і з справедливим за справедливістю його, з чистим – за чистотою його, а з лукавим – за лукавством його» (Пс. 17:26,27).

Що ж створимо? Творитимемо те, що заповідав Господь. Через Пророка Свого Мойсея Він сказав улюбленому народу Своєму: «Якщо… будеш слухати голос Господа Бога твого, старанно виконувати всі заповіді Його… прийдуть на тебе усі благословення ці і сповняться на тобі… Благословенний ти в місті і благословенний на полі. Благословенний плід утроби твоєї, і плід землі твоєї, і плід худоби твоєї, і плід твоїх волів, і плід овець твоїх… Благословенний ти при вході твоєму і благословенний ти при виході твоєму. – Якщо ж не будеш слухати голосу Господа Бога твого і не будеш намагатися виконувати всі заповіді Його і постанови Його… то прийдуть на тебе всі прокляття ці й осягнуть тебе. Проклятим ти [будеш] у місті і проклятим ти [будеш] на полі. Проклятими [будуть] житниці твої і комори твої. Проклятим [буде] плід утроби твоєї і плід землі твоєї, плід твоїх волів і плід овець твоїх. Проклятим ти [будеш] при вході твоєму і проклятим при виході твоєму» (Втор. 28:1-4,6,15-19).

Отже, чи бажаємо благоденствувати, виконуватимемо заповіді. Ходіння у волі Божій є єдина основа народного щастя. Без цього і сподівання наше буде посоромлене, і молитва не принесе плоду свого. Бо дивіться, що каже Господь до Ізраїлю: «Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? – І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови» (Іс. 1:12,15). В інший час хотів молитися про них Пророк Єремія; але Господь попереджає його: «Ти ж не проси за цей народ і не піднось за них молитви і прохання, і не заступайся переді Мною, бо Я не почую тебе». За що ж? За переступ волі Його. «Таку заповідь дав їм: “слухайтеся гласу Мого, і Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом, і ходіть усяким шляхом, який Я заповідаю вам, щоб вам було добре”. Але вони не послухали і не прихилили вуха свого, і жили за схильністю і впертістю злого серця свого… Ось, проливається гнів Мій і лють Моя на місце це» (Єр. 7:16, 23,24,20). Лють і гнів за беззаконня на цілий народ! Такий закон Божого правління народом: і він завжди в точності був дотримуваний, особливо ж стосовно народу Ізраїльського. Бо всякий раз, як він забував Бога істинного і вдавався до вад, зазнавав кару за карою, поки, будучи напоумлений, пізнавав істину і відступав від неправди своєї.

Так за часів Пророка Ісаї Ізраїль відвернувся назад, залишив Господа в серці своєму: і за те сам був залишений Господом. «На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! – звертається до них пророк, – Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, – повернулися назад. – І залишилася дочка Сиону, як намет у винограднику, як курінь на городі, як обложене місто» (Іс. 1:4,8). Множилися в Ізраїлі багатії із забуттям Бога і правди Його, поширилася розкіш, частішали бенкетування: і от що говорить на них Господь: «Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця. – Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином; і цитра і гуслі, тимпан і сопілка і вино на бенкетах їх; а на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають» (Іс. 5:8,11,12).

Вдалися Ізраїльтяни до життя розсіяного, шумного веселощами, пихатого пишнотою, – «І сказав Господь: за те, що дочки Сиону гордовиті і ходять, піднявши шию і зваблюючи поглядами, і виступають величною ходою і гримлять ланцюжками на ногах, – оголить Господь тім’я дочок Сиону і відкриє Господь сором їх; у той день відніме Господь красиві ланцюжки на ногах і зірочки, і півмісяці, серги, і намиста, й опахала, запонки і зап’ястя, і пояси, і сосудці з парфумами, і привіски чарівні… і буде замість пахощів сморід, і замість пояса буде мотузка» (Іс. 3:16-19,23).

Полюбили Ізраїльтяни блиск, пишноту, величання: «наповнилася земля його сріблом і золотом, і немає числа скарбам його; і наповнилася земля його конями, і немає числа колісницям його». Що ж Господь? «Ти не простиш їх… Поникнуть горді погляди людини, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день. Бо гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, – і воно буде принижене» (Іс. 2:7,9,11,12). Дозволили собі Ізраїльтяни мудрувати «розбещено» і замість здорових слів Господніх виголошувати свої подумування: і от для них суд: «Горе тим, які зло називають добром, і добро – злом, пітьму вважають світлом, і світло – пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке – гірким! Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою! – За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святого Ізраїлевого» (Іс. 5:20,21,24).

Такі непорушні суди правди Божої! Отже, яким є народ, що «бажає жити і бачити дні благі: – Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс. 33:13,15). Тікай розкоші і усіх чуттєвих насолод, віддаляйся користолюбства і неправедних прибутків, будь упокорений і правдолюбивий, полюби Бога усім серцем твоїм, і святій вірі Його будь відданий усією душею. Господь не приховав, що особливо привертає гнів Його, і підстави судів Своїх зображував у слові Своєму для того саме, щоб усі наступні роди бачили, якими шляхами ходити слід і яких ухилятися. Отже, от до чого зобов’язує нас наша любов до вітчизни! Ось чим можемо ми засвідчити щирість свою їй і готовність сприяти загальному для її благу! Вдячним сповіданням милостей до нас Божих, відданістю Його премудрій і святій волі і ревним виконанням Його заповідей. Господь благословив нас у тому, що минуло: не гнівитимемо Його своїм беззаконням, і Він не залишить милості Своєї від нас і на майбутнє.

Будемо сповідуватися ж Йому в подяці і, цілком віддавши себе в Його волю, відновимо рішучий намір жити свято і неухильно за рятівними Його заповідями. «Прийдіть, у радості заспіваємо Господу, виголосимо славу Спасителю нашому. Станьмо перед лицем Його з хвалою, піснями прославимо Його. Бо Він – Бог наш, а ми, люди, – паства Його і вівці руки Його» (Пс. 94:1,2,7). Але при цьому, почувши голос, що закликає до закону Божого, не зробимо жорстоким сердець наших; не дамо в собі місця беззаконню. Люблячи вітчизну в Господові, «ненавидьте зло, Він охороняє душі святих Своїх, із рук беззаконників визволяє їх» (Пс. 96:10). Амінь.

Спадщина святителя