Святкуючи Воздвиження чесного і животворчого хреста, благочестиво поклоняємося цьому великому прапору нашого спасіння. Злість, неуцтво і нечестя приховали його в землі і закидали всяким сміттям і нечистотою, – віра ж і благочестя набули його і явили вшановуванню для всього Християнського світу. Сповідуємо милість Божу, явлену в цій дії Його благовоління до нас, і піднесеним у гору серцем славословимо Господа.

Але, браття, так розташовуючись до тріумфу Церкви, не забудемо і себе. Хрест Господній – слава усього Християнського роду; слава ж кожного з нас – у наших хрестах. Хрестом Господнім здійснене спасіння всього світу, спасіння кожного з нас приймається від хреста Господнього власним кожного хрестом. Заради чого і каже Господь: хто хоче врятуватися, нехай «візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).

Узяти хрест – означає мати його поставленим на собі. Отже, чи хоче хто спасительно нести хрест, нехай тримає його поставленим. Бо як хрест Господній був кинутий у рів і закиданий сміттям: так і власні наші хрести можуть бути скинуті презирством і закидані нехтуванням. І тоді не спасіння, а пагубу принесе нам таке ставлення до хреста, хоча може іншому здатися, що він тим рятує душу свою.

Звернемося ж, браття, до себе, і подивимося, в якому становищі хрест наш? Чи стоїть поставлений або скинутий і зневажається з нехтуванням? – Усякий запитає при цьому: та що таке хрест наш і з чого він складається?

Хрест наш складається з усього, що турбує і обтяжує дух наш, що мучить серце наше на правому шляху нашому до Господа, в усі дні життя нашого.

1) Це передусім неміч єства нашого і злі напрями сил його: недалекість розуму і незрілість міркувань, відсутність енергії у волі і нерухомість її на справи обов’язку, млявість почуттів і тяжіння їх на неналежне, найбільше ж породження самозвеличання нашого – полчища пристрастей і всякого роду похіть плоті. – Дух, що пробудився, бачить усе це в собі, обтяжується тим і несе на собі, як злочинець, якому в покарання на плечі прив’язаний тліючий труп. Це хрест пропащого людства, або один кінець хреста нашого!

2) Другий кінець хреста нашого складають усі труди і неприємності життєві. Шукаємо достатку, доброго ставлення всіх і сприятливого перебігу справ наших. Але в усіх цих сторонах життя нашого щохвилини майже відбувається розлад скорботний, а іноді і тяжкий. Бажаючи уникнути неприємності, боремося з спротивами, і життя своє продовжуємо, схоже на того, хто йде серед терну і шипшини, – раз у раз зачіпки і подряпини! – Це хрест життєвий.

3) Третій ріг хреста складається з трудів з виконання обов’язкових для нас справ. Кожен з нас обкладений своїми обов’язками. Кожен обов’язок має своє коло справ, в яких виконується. Кожна справа вимагає зусиль і терпіння в доведенні її від початку до кінця – у тому дусі, порядку і розмірі, які складають його сутність, – з подоланням усіх неминуче пов’язаних з ним перешкод. Виходить, що всяка обов’язкова для нас справа є ноша, а усі вони в сукупності складають нелегке ярмо обов’язку, який несемо і нести повинні до труни. – Це назвемо хрестом служіння Господу, суспільству і ближнім нашим.

Нікого на світі немає, хто б не був обкладений цими хрестами, або одним своїм хрестом трьохскладеним. Але одні несуть цей хрест задля спасіння, а другі на пагубу собі. Господь, покладаючи на нас хрест, хоче, щоб ми спасіння своє творили їм, – і якщо хто, силячись повалити хрест, уражався їм на смерть, провина – у його нерозумінні і неувазі до піклувальних вказівок добрості Божої, що рятує нас. А саме – Господь хоче, щоб, борючись із собою, ми набували досвідченість у міркуванні добра і зла і очищалися, – щоб, терпляче несучи тісноту життєву, упокорюванням схиляли Бога на милість і сподоблялися помилування, – щоб, виконуючи обов’язок свій з подоланням усіх труднощів, гідно набували вінець правди. Отже, коли входячи в ці благі наміри Божі, ми тримаємо себе в такому саме ставленні до хреста свого; то рятівно несемо його; у протилежному ж випадку хрест наш не в спасіння нам, а в пагубу.

Пала людина і прийняла в себе насіння недосконалості, пристрастей і неправих рухів плоті. Але дух її, що розуміє своє високе призначення, залишився цілий у ній. Справа його – боротися із злом, що прищепилося. – Сам він безсилий; але Господь дарував нам у допомогу рятівні установи у святій вірі Христовій. Хто, просвічуючись вірою і приймаючи в таїнствах рятівні сили, бореться з пристрастями і похіттю за допомогою внутрішніх і зовнішніх подвигів, щоб, убивши їх, зійти до первинної чистоти: той рятівно несе хрест пропащого людства. Хто ж, навпаки, сам вдається до пристрастей і похоті, той уражався їх отруйністю і гине. Треба було б розіпнути пристрасну людину в собі, а вони себе розпинають на ньому. Істина про Христа Ісуса полягає в тому, щоб «відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини» (Еф. 4:22,24), – а вони, перетворюючи істину Божу на брехню, «через суєтність розуму свого, віддалися розпусті так, що чинять усяку нечистоту з ненаситністю» (Еф. 4:17,19).

Жила б людина в раю без нужди і неприємностей – вільно і в усій великій кількості; але втратила рай, і впала в тісноту, можна сказати, обов’язкову до того, що той, хто обирає широту, йде в пагубу. Скільки трудів і поту потрібно, щоб мати їжу, одяг, дах, безпеку від зовнішніх, мир з усіма, навіть при сприятливому перебігу справ? А що відчуває людина, коли обтяжують бідність, невдачі, біди і скорбота?! Тіснота життєва є невідступна супутниця життя нашого, яку приставив до нас Господь за злочин прабатьків. Виявилися ми негідними пільг райських, і засуджені нести тяготу життя земного, щоб теснотами витягати з серця зітхання про рай і упокорюванням схиляти правду Божу на милість. Тісно, але в твоїй владі витягнути спасіння з цієї тісноти. Працюй сумлінно, споживай помірно, ділися доброзичливо, втікай від привласнення чужого, терпи благодушно, найбільше ж, у покаянні і вірності Богові, неси цей хрест життєвий, як заслужене покарання і міру виправлення, – і він послужить тобі для спасіння. Лінощі, розкрадання усіх родів, розкіш, занурення в метушню, забуття карності, найбільше ж нарікання і блюзнірський відчай, не знімаючи цього хреста, рятівну дію його віднімають – і бувають причиною того, що він пригнічує людину і стирає під своєю тяжкістю.

Ми пали в гірше – і внутрішньо і зовні; але сутності і значення свого не втратили. Бог створив людину праву, на правоту і чистоту дій. І після падіння Премудрий визнає таким істинну людину, кажучи: «Бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини» (Еккл. 12:13). І Апостол у Христі Ісусі споглядає людину створену «на добрі діла, які Бог наперед приготував» (Еф. 2:10). Шлях добрих справ – стан кожного. Батько або мати, діти, брати, сестри, слуга, воїн, писар, суддя, діви і юнаки, заміжні і вдови, що купують і продають, начальник і підлеглий, учитель і учень, клір і парафіяни – усі обкладені заповідями. Не ходи за море, щоб зустрітися з обов’язковими для тебе справами. «Близько до тебе слово це» (Втор. 30:14). Кожен рух твій обкладений законом. Дивися під ноги і ступай право. – Здається, – це ярмо, єднальне і обтяжуюче, але так влаштував Господь, щоб жоден крок наш не пропав дарма, і щоб, потрудившись, ми могли отримати вінець правди, кому приготував Бог тим, хто любить Його. – Терпляче перебувай у виконанні обов’язкових для тебе справ, – тобто кожну справу виконуй сумлінно від початку до кінця, і усе життя присвяти на вірність обов’язку, – відаючи, що дивиться на тебе Податель Закону і, як раба благого і вірного, введе в радість Свою. – Так несуть хрест обов’язку для спасіння; ті, хто ж не дбає про справи, для них доручених, загинуть з тими, що коять беззаконня.

Скорочу тепер усе; намір Божий в обкладенні нас хрестами такий, щоб, борючись з пристрастями і похіттю за допомогою подвигів внутрішніх і зовнішніх і благодушно переносячи тісноту життєву, терпляче перебували ми у виконанні обов’язку свого, кожен у своєму колі, і таким чином стали гідними увійти до вічного спокою. Якщо так несемо і ми хрест свій; то він піднесений у нас. Якщо відступаємо від цього, то він повержений у нас долу і зневажається ногами. Чи, ні, – не так я сказав, – куди повалиш хрест? Він так пристав до нас, як шкіра до плоті нашої. Хочемо або не хочемо, хрест усе на нас, і ми під хрестом. Від нас залежить тільки врятуватися з цим хрестом або загинути під ним. – Оберемо ж краще і, узявши хрест свій, підемо благодушно в слід Господа, дякуючи Йому за велику до нас милість, що виявляється накладенням хреста. Бо як пластир на рани, як їжа голодному, як ключ до свободи ув’язненому, так хрест наш – нам. І такий для нас той тільки хрест, який на нас покладений. У кожного – свій хрест і кожному для спасіння – тільки його хрест. Не заздри іншому, вважаючи хрест його легшим. Бо ваги хреста ніхто не може знати, окрім того, хто його несе. Те безперечне, що який не візьми, ніякий не підійде тобі, окрім твого.

Пригадайте ту оповідь, як один чоловік докучав усе Господу в молитвах, просячи Його змінити хрест, який здавався йому дуже важким. Господь, уві сні йому явившись, запропонував йому безліч хрестів, дозволяючи обрати, який хоче. Але який не покладав він на себе, усе він якось не припадав йому. Припав тільки останній; але це був той самий, який і покладений був на нього Господом. Заспокоєний тим, він вже не коливався більше благодушно нести хрест свій. – Так і усім нам підкоритися краще розпорядженню Божому. Не хрест вибирати потрібно, а спосіб, як їм скористатися. Візьми покладений, і неси за вказівкою Божою. – Господь краще за нас знає, і яку широту обов’язку визначити нам, і яку тяготу життєву покласти на нас, і в яку боротьбу і які спокуси вводити нас. Підкорися і покірливо простуй під своїм хрестом, – про одне піклуючись: нехай буде це несення хреста на славу Божу і для спасіння твого. Амінь.

Спадщина святителя