Апостол, що нині читається, у вигляді заповідей являє нам зображення союзу чеснот. Тут заповідається нам вдягатися «в милосердя, благість, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, поступаючись один одному і прощаючи взаємно, коли хто на кого має скаргу: як Христос простив вас, так і ви. Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершености. І нехай панує в серцях ваших мир Божий, до якого ви й покликані в одному тілі, і будьте вдячні. Слово Христове нехай оселяється у вас щедро, з усякою премудрістю, навчайте і наставляйте один одного псалмами, славослів’ям і піснями духовними, в благодаті співаючи в серцях ваших Господеві. І все, що ви робите, словом чи ділом, усе робіть в ім’я Господа Ісуса Христа» (Кол. 3:12-17).

Якщо уподібнити чесноти квітам; то варто сказати: яка чудова квітність духовна тішить нині зір розуму нашого! І я хотів би сказати; уподібнюючись бджолам, попрямуйте на ці квіти духовні і насичуйтесь з них властивою для них солодкістю за родом своїм. – Але мені інше спадає на думку. Коли, вийшовши в поле, ви зустрічаєте місцевість, усіяну квітами, то зазвичай кажете: поле квітами стелеться, як килим. За наслідуванням цього вислову – можна сказати, що нині в заповідях Апостольських розстилається перед нами килим чеснот.

А тепер маю сказати вам: перенесіть на себе вказаний Апостолом килим чеснот, і прикрасьтеся ними так яскраво, щоб всякий, кому доведеться бачити і дізнатися вас, лише дивувався і Господа прославляв. – Як це краще зробити, я далі розповім.

1) Переконувати вас бути доброчесними знаходжу зайвим. Хто не знає, що треба бути такими, – і хто з вас не має свого роду добрих рис і справ. Але говорити і нагадувати про поєднання чеснот і взаємне їх розташування ніколи не зайве. Є і в чеснотах свій порядок і свій лад, за яким одна другу не випереджує і одна від другої не відстає. – Подібно до того, як і між звичайними квітами відомий колір може входити в поєднання тільки з відомим кольором, і коли не дотримується це просте правило – поєднання кольорів ріже очі. Знавці в цій справі доходять до дивовижних тонкощів. – Подібне ж буває і між чеснотами; – і ті, що вправляються старанно в надбанні їх дуже тонко розрізняють, яка чеснота з якою в’яжеться і з якою не може стояти разом.

Тому, хто шукає самотності, личать свої чесноти, сімейному – свої, людині діловій – свої, ремісникові – свої, та інше. Хоч тут самі собою видно справи, властиві тому або іншому, буває проте ж, що інший забігає в чуже коло, – і тим псує справу. Якщо той, кому неминуче треба багато говорити, накладе на себе мовчання, якщо той, хто потрібен удома, захоче досягати успіху в паломництві, якщо той, кому потрібна тілесна сила, почне постити подібно до строгих відлюдників, і подібне; то тут перевернеться порядок творення добра і неприємно подіє на сторонніх, з яких недалекі в судженнях віднесуть ці нелади до самої чесноти і їй у докір це ставитимуть, як би і можливості не було зберегти в ній жодного порядку. – Майте це на увазі!

2) Цей закон пристойності відомих чеснот певним особам не менше має місце і у впровадженні чеснот в одній і тій же особі. Не водночас входять у серце усі чесноти, а одна за другою. І з них початкові, є підлеглі, є як би корені і є як би гілки. Початок усьому кладеться покаянням; покаяння приносить два плоди; у ньому кидає людина гріхи і пристрасті, яким підвладна була, і палає ревнощами встигнути в чеснотах, як протилежних своїм колишнім пристрастям, так і в усіх інших.

Той, хто покаявся, починає працю творення добра у своєму колі і подвиг боротьби із пристрастями і похотями. У виконанні цього він озброюється терпінням, упокорюванням, молитвою, церковними службами, таїнствами. Закон тут – безперервність, сходження від меншого до більшого, і – усьому свій час і місце. Але дух рушійний є все той же, що і на початку – ревнощі про спасіння і досконалість духовну, – і характер цього духу той же – скруха і розчулений плач. Як у кольорових матеріях є колір, що становить фон, на якому як би лежать усі інші кольори; – так і в справі просування в чеснотах, як фон, складають скрушні ревнощі. Вони ознака життя православно-християнського і разом джерело його. Без нього людина мертва морально, як мертве тіло без душі.

3) Є дві сторони в чеснотах – справи і розташування. Розташування – у серці, справи назовні тілом здійснюються. Потрібно робити. – Але справи одні – без розташувань не мають ціни, – так само як і розташування одні без справ не міцні і не тверді. Тому, хто запалав про діяльне просування в добрі, найбільше потрібно піклуватися про те, щоб поєднувати, як слід, справи з розташуваннями, або зовнішнє з внутрішнім, – внутрішнє просуваючи зовнішнім, і зовнішнє надихаючи внутрішнім. – Небезпека тут у тому, що зовнішнє легше. Захоче інший досягти усього цим легким шляхом, і усе втрачає; бо зовнішнє одне заморює внутрішнє, охолоджує і підсікає ревнощі, без яких усе зупиняється. Цього найбільше побоюватися слід.

4) І знову потрібно дивитися, – і не усе віддавати перебігу подій. Є чесноти, яким щохвилини є додаток і вправа, і є чесноти, яким додаток зустрічається рідко. – Якщо залишити так, то в одній частині вдосконалиться людина, а друга залишиться ненавченою, подібно до того, як у дереві іноді одна сторона має багато гілок, а друга – голою. Один святий подвижник сказав; я б бажав, щоб всяка людина від всякої чесноти мала помалу. – Як струнке тіло; так має бути струнка і сукупність чеснот сердечних.

5) Корінь чеснот є любов. Але не думайте, щоб з нею усе починалося. – З падінням людина стала пристрасною. Пристрасті ж протилежні до любові, Переможи пристрасті, – прийде любов. Вона є і в той час, як пристрасті ще діють, але не володарює над усіма рухами, і іноді поступається, коли з силою повстане пристрасть, що боре її. Коли ж очиститься серце від пристрастей, тоді звитяжно над усім височіє любов, як цариця сидячи на троні серця, і над усіма іншими чеснотами.

6) Такий чистий, – і після виходу з тіла прямо здіймається в чисті сфери небесні. – А той, хто не встиг очиститися від пристрастей, затримується на землі, або в повітряних просторах, поки молитва Церкви і ним самим надбана доброта не зроблять його чистим від всякої домішки нечистоти і гріха. Ось чому поспішати потрібно кінчити курс просування в добрі, поки що ми тут, на землі. Пам’яттю про цю неприємність, яку зустріне людина недосконала по смерті, найбільше і надихали себе святі Божі, кажучи собі і усім іншим, хто хоче і шукає спасіння: «Пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7:39).

Так, думку за думкою я передав вам коротко увесь шлях просування в чеснотах і прикрашанні ними свого серця. Вказав і початок цієї рятівної справи, і продовження, і кінець. – Хто працює, працюй за вказівкою цією. Хто не працює, почни працювати. Робіть, «доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе» (Ін. 9:4). Господь нехай благословить вас і дасть мудрості на роботу в цьому образі. – Амінь.

Спадщина святителя