Спадкоємці вічного життя

Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Богоявлення . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Відколи «полум’яний меч» (Бут. 3:24) Херувиму перегородив вигнаному людству шлях назад у світлий Рай, відколи людина, створена за образом і подобою Божою для володарювання над «усією землею» сама виявилася цією «землею», «бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3:19), з тих самих пір «Бога ніхто не бачив ніколи» (Ін. 1:18) не лише тілесними людськими очима, але і той, хто чистими очима душі щиро шукав Істини, Краси і Добра. Те просте і, здавалося б, назавжди вроджене розуміння Бога, яке властиве було Адаму до гріхопадіння, забралося і в нього самого, і в його нещасних нащадків. Нещасних, бо щастя – це і є розуміння Бога, це і є постійне перебування в Божій присутності, це і є та блага частка, «яка не відніметься» (Лк. 10:42) ніколи. Бо хто устрашиться, коли Бог з ним? Хто заплаче від самотності і туги, коли повнота Божої Любові, подібно до «віяння тихого вітру» (3Цар. 19:12), охоплює усю його істоту?

Але вигнаний на землю на землі і заблукав, тобто, у повному розумінні слова, впав у розпусту і став поклонятися і служити «тварі замість Творця» (Рим. 1:25). З кожним новим роком і з кожним новим століттям цього блукання вигнанець все далі і далі віддалявся від Істини. Розуміння Бога затемнялося і потьмарювалося в людині міражами згубних потягів і примарами пристрастей, а спроби напоумити одержимого, коли «Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків» (Євр. 1:1), намагався достукатися до скам’янілого серця улюбленого творіння Свого, – не приводили практично ні до чого.

Саме тоді і сталася подія, яку нині з радісним благоговінням святкує Свята Церква. Свято це називається «Богоявленням», бо святкується і прославляється подія дійсно небувала, незбагненна – явлення Бога народу Своєму. Дійсно, це було диво: Того, Кого «ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив» (Ін. 1:18). Яким же було це Богоявлення на землі, розбещеній гріхом людським?

Буденно і просто серед очеретяних заростей, що покривали йорданський берег, з’явився Син Людський, і пророк Іоанн, Предтеча Господній, з подивом дивлячись на Нього, сказав про Нього: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1:29).

Хрещення Господнє, Франческо Альбані

Агнець Божий з’явився у світ замість грізного Судді! Той, Хто, здавалося, мав би довершити справу Херувимську з вогненним мечем і вигнати рід людський перелюбний і грішний тепер уже із самого лиця землі в безнадійний пекельний морок небуття, насправді збирається «виконати всяку правду» (Мф. 3:15)! І «правда» ця, виявляється, полягає в тому, щоб Син Божий, подібно до довгої низки грішників, зняв із Себе одяг і увійшов до каламутних вод Йорданських, в яких щойно залишили свою гріховну скверну люди «з усієї країни Юдейської і єрусалимляни» (Мк. 1:5).

Тепер нам зрозуміло, що це упокорене оголення Спасителя було не чим іншим, як пророцтвом про інше оголення – Голгофське: «Щоб збулося сказане в Писанні: розділили ризи Мої між собою, за одяг Мій кидали жереб» (Ін. 19:24). А тоді навіть найбільший з пророків Старого Завіту (Мф. 11:11) трепетав і бентежився серцем і, утримуючи Сина Божого, з жахом казав Йому: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мф. 3:14). Але Син Людський, «знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх» (Ін. 13:1). І от Пророк, можливо, не до кінця розуміючи великий сенс того, що відбувається, але виконуючи «всяку правду» Свого Бога, «допускає Його» (Мф. 3:15).

Так звершується Богоявлення, так смертний хрестить Безсмертного, так, за словом апостола Павла, «з’явилися благодать і людинолюбство Спасителя нашого‚ Бога» (Тит. 3:4)! І усе це – тільки для того, «щоб ми, відкинувши нечестя і мирські похоті, цнотливо, праведно і побожно жили в нинішньому віці, очікуючи блаженного уповання і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, Який дав Себе за нас, щоб визволити нас від усякого беззаконня і очистити Собі людей обраних, ревних до добрих діл» (Тит. 2:12-14).

І сьогодні народ цей, Свята Церква Христова, згадує з трепетом і любов’ю, як голос Отчий звернувся до неї з небес, свідчивши про улюблене Синівство Хресника, і із здивованою вдячністю поглядає на образ Богоявлення Того Бога, Який з любові до пропащого творіння Свого став Людиною! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Богоявлення