Виконання жертви
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Стрітення Господнього . . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Усі первістки, що народилися в сім’ях народу Божого, приносилися в Єрусалимський Храм, щоб їх, як повідомляє євангеліст Лука, «поставити перед Господом» (Лк. 2:22). Тому і Той, Хто, за словом пророчим, «узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби» (Іс. 53:4), Той, Хто покірливо іменував Себе Сином Людським, до кінця виконуючим «всяку правду» (Мф. 3:15), був принесений Своїми батьками в Храм для посвячення Господові (Лк. 2:23).
І от Його Пречиста Мати, Пресвята Діва Богородиця, покірливо виконуючи дану Нею обітницю: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38), приносить нині в жертву за Своє очищення двох голубок, як наказане те було Законом Мойсеєвим. Тому сьогодні – день звершення Жертви, день її завершення.
Коли через багато років «Учитель благий» запитає Свого учня і апостола: «Як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих?» (Мф. 17:25), і той засвідчить, що «сини вільні» від податкових тягарів, він при цьому якось не спроможеться зрозуміти, що і Сам Син Божий – вільний від «образу раба» (див. Флп. 2:7), вільний від виконання «правди» (Мф. 3:15) світу, що загруз у нечистоті. І ми, подібно до апостола Петра, теж не особливо замислюємося про те, що Христос Спаситель не потребував строгого виконання приписів старозавітного Закону, і значить, не було зовнішньої необхідності в принесенні Його в Храм Єрусалимський, бо Він «Той, Хто більший від храму» (Мф. 12:6). Для нас подія, яку святкує сьогодні Церква, зазвичай має цілком звичайне, майже побутове значення: так усі робили! І ми не усвідомлюємо те, що усі потребували цього унаслідок вродженої гріховності своєї, а Немовля, Якого прийняв на свої старечі слабкі руки благочестивий Симеон, було непричетне гріху і смерті. І проте, ще задовго до Голгофи, задовго до того страшного дня, коли «завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось» (Мф. 27:51), у тому ж самому Єрусалимському Храмі здійснилося принесення в Жертву Немовляти Ісуса!
Зустріч старого з новим розчулює, а мала б, навпаки, вражати і жахати, бо «не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге» (Мф. 9:17). Нізвідки було взятися в народі, що постарів у гріху, «новим міхам», а старі – занепали, через те і пише апостол Павло у своєму Посланні до Євреїв: «Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, – бо з ним сполучений закон народу, – то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?» (Євр. 7:11). Іншими словами, якби рятував Закон, не треба було б Синові Божому «заради нашого спасіння» народжуватися в убогому хліву; безглуздо було б Безгрішному причащатися долі «поріддя єхиднового», занурюючись у Йорданські води, що кишать міазмами гріха; нарешті, блюзнірськи було б старцеві Симеону благословляти Того, Хто «віки створив» (Євр. 1:2), бо «без усякого ж заперечення менший благословляється більшим» (Євр. 7:7).
Але «Син же Людський іде, як писано про Нього» (Мф. 26:24). А писано про Нього сумне і скорботне слово: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання» (Лк. 2:34); і сказано було, що «душу пройме меч» Пречистої Матері Його, але також і усім, хто осмілиться піти за Ним, «взявши хрест» (Мк. 10:21). Усе це так, проте адже саме для того, щоб «зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю» (Лк. 4:18), Син Божий і став Сином Людським, для цього Він і благоволив народитися не в царських чертогах, а в убогому хліву, тому і увійшов до спаплюжених вод Йорданських, тому і був принесений у Храм Господній!
Первісток Діви приніс позбавлення усім людям, але первістком із «звільнених полонених» став той, хто нині тримає Сина Божого на руках своїх – дряхлий старець Симеон, услід за яким і ми, грішні, розчулено і радісно оспівуємо великий гімн свого звільнення: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром» (Лк. 2:29).
І також і нам нині відпускається неоплатний борг, і нам засяє нині Світло Невечірнє. Бо нині, за словом апостола Павла, «постає Священик інший, Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного» (Євр. 7:15,16). Нині Бог зустрічається з людиною ще не як Грозний Суддя, але як Спаситель і Утішитель. І людина віддає нині покірливу хвалу своєму Господові, тому що «бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів» (Лк. 2:30,31)! Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Стрітення Господнє