Бог нічого так не ненавидить і не бридиться, як людини злопам’ятної і такої, котра постійно плекає в душі своїй ворожість до ближніх. Настільки згубний цей гріх, що відвертає від нас Боже людинолюбство! Тому Господь сказав: “ Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний” (Мф. 6:14). Тож не вважатимемо, ніби ми, прощаючи ближньому, йому вчиняємо благодіяння або велику милість: ні, ми самі тоді отримуємо благодіяння, самі для себе здобуваємо звідси велику користь.

Так само, якщо ми не пробачимо ближнім, то через це їм аніскільки не заподіємо шкоди, а собі приготуємо нестерпну геєнську муку. Тому, прошу, знаючи це, не будемо ніколи пам’ятати зло і плекати ворожнечу до тих, хто зробив нам неприємність чи завдав якоїсь іншої образи, але, уявляючи собі, яке благодіяння і відвагу перед Господом вони дають нам, а більш того, що примирення з тими, хто образив нас, загладжує наші гріхи, поспішімо і не забарімося помиритися, і, роздумуючи над користю, яка з того випливає, покажемо таку прихильність до ворогів, як би вони були істинними нашими благодійниками.

Бо, якщо ми будемо поводитися уважно, то не стільки користі нам принесуть люди, щиро до нас прихильні і котрі всіляко намагаються догодити нам, скільки наша приязнь до ворогів: вона зробить нас гідними небесного благовоління і полегшить тягар гріхів наших. Справді, улюблений, поміркуй, яка велич цієї чесноти, зважаючи на ті нагороди, котрі Бог усіх обіцяв тим, хто чинить її. Він сказав: “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас”; і оскільки заповідуване було важливим і надто величним, то додає: “щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:44-45).

Бачиш, кому уподібнюється, наскільки це можливо для людини, той, хто не лише не мстить тим, хто образив його, але й щиро молиться за них? Отож не позбавимо себе через недбальство таких великих дарів і нагород, котрі перевершують усяке слово, але всіляко старатимемося про виконання цього, і, використавши навіть приневолювання себе, привчимо свою душу підкорятися заповіді Божій. Бо для того і я зробив це напучування, щоби, поки ще є час, кожний з нас, у кого тільки є ворог, постарався ласкавим своїм поводженням помирити його з собою. І ніхто не кажи мені: я раз і два просив його, але він не погодився помиритися. Ні, якщо ми щиро прагнемо помиритися, то не відступимо, доки не переможемо його своїми настирливими проханнями, доки не прихилимо до себе і не примусимо припинити ворожнечу проти нас.

Бо хіба йому через це ми вчиняємо яку-небудь милість? Ні, на нас самих переходять плоди доброї справи: ми цим привертаємо до себе благовоління Боже, здобуваємо собі прощення гріхів, отримуємо велику відвагу перед Господом. Якщо ми вчинемо так, то будемо спроможні з чистою совістю приступити і до цієї священної і страшної трапези, і з відвагою промовити ті слова, котрі містяться в молитві Господній: “І прости нам провини наші”. Тому полишаю совісті кожного знати, з якою відвагою ми, виконавши цю заповідь, можемо промовляти ці слова в той страшний час.

Якщо ж знехтуємо цією заповіддю, то якому підпадемо осуду, чинячи наперекір словам своїм, насмілившись вимовляти слова молитви безрозсудно та легковажно, накопичуючи для себе більше і більше вогню геєнського і викликаючи проти себе гнів Господа? Радію і захоплююсь, бачачи, що ви з задоволенням слухаєте мене і своїми оплесками показуєте, що ви намагаєтеся налаштуватися і виконати цю заповідь Господню. Бо в цьому і полягає лікування душ наших, у цьому зцілення ран наших, у цьому – найкращий шлях догоджання Богу, у цьому – найвірніша відмінність боголюбивої душі, коли ми все виконуємо заради закону Господнього і не захоплюємося неблагородними думками, але стаємо вище від пристрастей, уявляючи собі благодіяння, котрі щоденно виявляє нам Бог.

І насправді, скільки б ми не намагалися, не можемо, однак, зобразити і найменшої частини ні тих благ, котрі нам уже даровані, ні тих, котрі щоденно даруються, ні тих, котрі ще уготовані нам, якщо ми захочемо виконати Його заповіді. Отже, кожен, вийшовши звідси, зроби цю справу, поспіши до нього, як до найбільшого скарбу, і не зволікай аніскільки. Хоча би прийшлося потрудитися чи пошукати, чи здійснити довгий шлях, чи подолати будь-які труднощі, усунемо всі ці перешкоди. Про одне лише потурбуємося: як би нам виконати заповідь Господню і отримати нагороду за послух.

Знаю, що нелегко і неприємно піти до того, хто ворогує і лютує проти нас, стати і почати розмовляти з ним. Але, якщо ти подумаєш про високе достоїнство цієї заповіді, про велич нагороди і про те, що користь від цієї доброї справи обертається не на нього, а на тебе, то все здасться тобі легким і зручним. Таким чином, тримаючи це у своїх думках, будемо перемагати пристрасть злопам’ятства і з благоговійним налаштуванням виконувати заповіді Ісуса Христа, щоби нам удостоїтися від Нього нагород, благодаттю і людинолюбством благості Його, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань