Проповідь священика Сергія Ганьковського в 3-тю Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Як можна поклонятися знаряддю страти? Як можна радіти смерті? Коли православних звинувачують у подібній поведінці, це, звичайно, походить від нерозуміння значення Хреста Христового в житті Церкви. «Якщо Христос не воскрес, – свідчить апостол Павло, – то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1Кор. 15:14). Якщо Христос не воскрес, шанування Хреста дійсно блюзнірське і безглузде, як безглузде і блюзнірське шанування будь-якого знаряддя страти: плахи, шибениці, гільйотини.

Воскресіння Христове, залишивши незмінним страх до усіх цих витончених винаходів людської жорстокості, радикально змінило ставлення вірних до Хреста, бо «слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1Кор. 1:18). Саме цією «силою Божою» те, що колись було найжорстокішим, найтяжчим, найжахливішим засобом терзання і умертвіння плоті, після сходження на нього Сина Людського перетворилося на звитяжний символ торжествуючої любові.

Хрест Христовий, подібно до чарівного і животворчого Дерева Життя, насадженого Богом-Отцем «посеред раю» (Бут. 2:9), спорудився скорботою, понесеною Богом-Сином. Спорудився він посеред пропащого світу як знак спасіння тих, хто гине, як знак вічної і остаточної перемоги добра над злом, любові над ненавистю, життя над смертю.

Цього не могло б відбутися, Хрест ніколи б не став символом спасіння людського, символом життя і любові, якби Христос-Спаситель не утілився і не став людиною, якби Син Людський не прийняв чашу страждання «замість радости» (Євр. 12:2), що належала Йому, і, Великий Первосвященик Бога Вишнього, не обрав Себе Самого в жертву примирення за гріхи кожного з нас.

До Христа усі, хто дивився на хрест, жахалися і трепетали, подумуючи про тяжку смерть. Тепер, після спокутної жертви Сина Божого, врятований світ зрозумів, що Бог перемагає зло не витонченою логікою аргументів, не страхітливою потужністю легіонів, Бог перемагає зло силою жертовної любові, бо «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Усі іносказання, усі притчі Христові, усі символи і алегорії Старого Завіту знаходять своє пояснення і вирішення в Животворчому Хресті нашого Спасителя.

Бо, як співала за вечірнім богослужінням уся Повнота церковна, засяяли Господнім Хрестом «світлопромінним сяйвом твоєї благодаті серця тих, що шанують і з богоприємною любов’ю приймають тебе».

Бо, подібно до блискавки, освітила благодатна сила Хреста величний задум творення нашого спасіння, який Всезнаючий втаїв «від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мф. 11:25).

Бо тільки чисті серцем, тобто довірливі, нехитрі і простодушні, як немовлята, здатні побачити і увірувати. Так побачити і так увірувати, як «побачив, і увірував» (Ін. 20:8) наймолодший, по-дитячому недосвідчений і чистий учень Христовий, який саме по чистоті і збереженій невинності своїй сподобився під кінець довгого життя відкрити для себе і повідати нам нове ім’я Боже, невідоме доти нікому з пророків Старого Завіту. І ми знаємо тепер, що ім’я це – Любов.

«Премудрі та розумні» не здатні проникнути в таємницю Хреста, бо уся їх премудрість, увесь їх розум ґрунтується на принципі справедливої відплати: «Око за око і зуб за зуб». Саме тому для них «слово хресне …безумство є» (1Кор. 1:18). «Премудрі та розумні» виявилися нездатними зрозуміти те, що відкрилося простим і нехитрим. Бо «Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк.9.1), засяяло не у видінні райських обителей, не в жаданому «відновленні царства Ізраїлю» (Діян. 1:6), не в звитяжному пришесті дванадцяти «легіонів ангелів» (Мф. 26:53), а в незбагненному покірливому самоприниженні нашого Бога, Який «заради нас людей і заради нашого спасіння» простягнув Свої Пречисті руки на Хресному Дереві для того, щоб і нам грішним услід за похмурою ніччю Голгофи засяяло невечірнє Світло Воскресіння Христового. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя Великого посту