Проповідь священика Сергія Ганьковського в 5-ту Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй» (Мк. 10:37), – ось про що просили апостоли Спасителя, здійснюючи востаннє сходження в Єрусалим. Але Господи, а хіба не того ж самого хотів би кожен з нас? Хіба не найпотаємніше наше спрямування – виявитися, неважливо – чи праворуч, чи ліворуч, але поряд з Господом у Царстві Вічного Життя? І чи не того усіма силами грішної своєї душі бажала александрійська блудниця, коли, рішуче порвавши з минулим гріховним життям, всупереч зовнішнім перешкодам, всупереч невблаганному, здавалося б, тиску, намагалася вона пройти, прорватися, будь-якими засобами потрапити в Єрусалимський храм Воскресіння, щоб вклонитися Дереву Чесного і Животворчого Хреста Господнього? Чому ж так обурилися інші апостоли на так, мабуть, природне бажання синів Зеведеєвих врятувати свою душу?

Та через те, що сини Зеведеєві дійсно не знали, чого просили. Адже їм щойно прямо і ясно було сказано, яку ціну має заплатити їх Божественний Учитель за те, щоб «сісти у славі» (Мк. 10:37): «Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його» (Мк. 10:33,34). Вони щойно чули ці страшні слова Господні, але якимсь незбагненним чином не почули їх! Вірніше, почули те, що хотіли почути: що «обпльовують і уб’ють» Його, а вони – «сядуть у славі»!

І марними виявилися усі заклики «зректися себе» (Мк. 8:34), і якось разом забулися усі докори «роду невірному» (Мк. 9:19), і не згадалися попередження про те, що «хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:35). Усе зникло з їх пам’яті перед реальним жахом швидкої розв’язки. Він йшов на страту, а вони «жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися» (Мк. 10:32). Вони бігли за Ним, ледве встигаючи, і страшенно боялися і тому вимагали собі гарантій.

Подорож Ісуса, Джеймс Тіссо

Як же це знайоме усім нам! Ми молимося, постимо, жертвуємо на храм, здійснюємо так звані добрі справи і сподіваємося, що усе це нам неодмінно зарахується, що відплатиться «кожному за ділами його» (Пс. 61:13), – читай: за мідяками його, і за свічками його, і за нез’їденими котлетами його! А Господь одним Своїм словом переводить такі зрозумілі нам стосунки рівноцінних обмінів у незбагненно страшні стосунки жертовної любові: «Хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом» (Мк. 10:44). А апостол Павло у своєму Посланні до Євреїв, яке ми щойно читали, нагадує нам, замріявшим виправдатися добрими «ділами закону» (Рим. 3:20), про те, що «Кров Христа… очистить совість нашу від мертвих діл» (Євр. 9:14). От як! Не наші власні зусилля і таланти, а Кров нашого Бога відкриє нам шлях у Царство Життя, Кров Христова дозволить «кому уготовано» дати «сісти праворуч і ліворуч» (Мк. 10:40).

І от – які добрі справи свої поставимо ми поряд з цією Жертвою? Чим ми можемо вихвалятися? Мабуть, услід за апостолом, тільки «неміччю моєю» (2Кор. 11:30), та і то лише в тому випадку, якщо з максимальною ясністю усвідомлюємо цю нашу безнадійну неміч, від якої є лише одні-єдині ліки – надмірна благодать Божа (Рим.5.20).

Недаремно в останню неділю Великого посту Церква згадує преподобну Марію Єгипетську. Поглядаючи на її відчайдушну боротьбу зі своїми пристрастями, кожен з нас розуміє, що для того, щоб сісти праворуч і ліворуч у славі Господній, потрібно раніше зазнати разом з Христом наруги і обплювання, потрібно, за словом апостольським, «співрозп’ятися Христові» (Гал. 2:19), не думаючи при цьому про якісь гарантії спасіння, не розраховуючи на особливі привілеї в Царстві, де найменший – більше за найбільшого з пророків Старого Завіту, де людські уявлення про велич осоромилися, і той, «хто хоче бути першим» між нами, у радості останнього упокорювання стає «усім рабом». Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя Великого посту