Нині немає гонінь на християн, зате тепер час для іншого роду смерті. “Умертвіть, – сказано, – земні члени ваші…” (Кол. 3:5). Отже, загасимо пожадливість, умертвимо гнів, знищимо заздрість. Це – жертва жива. Жертва ця не закінчується попелом, не розсіюється в диму, не потребує ані дров, ані вогню, ані ножа. Для неї вогонь і ніж – Дух Святий. Скориставшись цим ножем, відсічи від серця все зайве і чуже, відкрий замкнений слух.

Пристрасті і злі побажання зазвичай загороджують вхід слову Божому. Так, посилена прихильність до багатства не дозволяє слухати слово про милостиню; заздрість, котра з’явилася, заступає шлях вченню про любов; та й усяка інша пристрасть, вторгнувшись у душу, робить її вкрай недбайливою до всього. Отже, винищимо злі побажання. Адже треба лише захотіти і – все щезне. Не будемо думати, ніби сама по собі сильна любов до багатства: вся сила полягає в нашій безпечності. Є багато людей, котрі говорять, що навіть не знають, що таке срібло; бо любов до багатства – пристрасть не природна. Природні побажання закладені в нас зі самого початку; а про золото і срібло довгий час навіть не було відомо чи існують вони? Через що ж посилилась ця пристрасть? Через пиху і крайню безпечність.

Серед бажань одні необхідні, другі природні, а інші – ні те, ні друге. Так, усі ті бажання, від незадоволення яких гине тварина, природні і необхідні, як, наприклад, – бажання їжі, пиття і сну. Хтивість плотська природна, але не необхідна, оскільки багато хто подолав її і, однак, не загинув. А бажання багатства ні природне, ні необхідне, а зайве: якщо ми захочемо, то і не підкоримося йому. Адже і Христос, розмовляючи про дівоцтво, сказав: “Хто може вмістити, нехай вмістить” (Мф. 19:12), а про багатство говорить не так, а як? “Кожний з вас, хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником” (Лк. 14:33). Що легко, до того вмовляє, а що перевищує сили багатьох, те залишає напризволяще.

Отже, навіщо ми позбавляємо самі себе всякого виправдання? Хто полонений пристрастю особливо сильною, той зазнає не такого великого покарання; а хто впійманий пристрастю слабкою, той позбудеться всякого виправдання. І насправді, що ми відповідатимемо, якщо Господь скаже: “… спраглим був, і ви не напоїли Мене” (Мф. 25:42)? Яке матимемо виправдання? Пошлемося, звичайно, на бідність? Але ми не бідніші від тієї вдовиці, котра, поклавши дві лепти, перевершила всіх. Бог вимагає від нас не значущості дару, а міри сердечного настрою; і це – знак Його промислу.

Подивуємося ж Його людинолюбству і будемо приносити Йому, що можемо, щоби і в сьогочасному, і в майбутньому житті, скориставшись великим Його людинолюбством, ми могли насолодитися обіцяними благами, через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань