Під час молитви ми можемо утримувати тверезу увагу, якщо пам’ятатимемо з ким розмовляємо; якщо будемо уявляти, що приносимо жертву, маємо в руках ніж і вогонь, і дрова; якщо подумки відкривши двері неба, там зупинимося, і, взявши духовний ніж, встромимо його в жертовну тварину, і пожертвуємо Богові тверезу увагу, і проллємо перед Ним сльози. Бо це є кров цієї жертви: таким заколенням повинен бути обагрений той жертовник.

Тож дивися, не дозволяй жодному помислу займати в цей час твою душу. Згадай, що й Авраам під час свого жертвоприношення не дозволив бути ні жінці, ні рабу, ні кому іншому. Так і ти не залишай при собі ніякої пристрасті, властивої рабам; але один зійди на ту гору. Якщо ж якісь з недостойних помислів і будуть посилюватися, щоби зійти з тобою на гору, заборони їм, як пан їхній, і скажи: “Ви залиштеся тут…, а я і син підемо туди і поклонимося, і повернемося до вас” (Бут. 22:5). Все, що є безсловесне і нерозумне – і осла, і рабів – залиши біля підніжжя гори. Зійди, взявши з собою лише розумне, як Авраам Ісаака. Подібно до нього, влаштуй і жертовник, зрікшись всього земного і ставши вище свого єства; бо і він, якщо б не став вище свого єства, не зважився б заколоти сина.

Нарешті, ніщо нехай не хвилює тебе в цей час, але будь вище самих небес. Гірко плач і стогни, принеси замість жертви сповідання гріхів. Бо сказано: “…станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43:26). Принеси в жертву скруху сердечну. Жертви ці не перетворюються в попіл, не щезають з димом, не потрібно для них ні дрова, ні вогонь, потрібне лише скрушене серце. Це – дрова, це – вогонь, котрий охоплює дрова полум’ям і не спалює їх. Бо, хто з палкою ревністю молиться, той горить і не згорає; але подібно до золота, випробуваного вогнем, робиться тільки чистішим та світлішим. Після ж усього спостерігай і те, щоби не говорити в молитві нічого, що може прогнівити твого Господа: не приступай до Нього з молитвою про загибель ворогів.

Зібрання повчань