Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Пасхи . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Для люблячого серця думка про те, що зустріч з предметом закоханості могла і не відбутися, уявляється нестерпним кошмаром. Для того, кому подарували надію, немає нічого страшнішого, ніж знову втратити її. Для того, хто набув віри, а разом з нею і новий сенс існування, нову радість життя, немає нічого гіршого, немає нічого тяжчого, як безповоротно втратити цей чудовий дар. Чи можна взагалі жити без любові, без надії, без віри? І як зберегти віру, надію і любов, коли час самого людського життя здається таким коротким, таким нікчемним у порівнянні хоч би з часом існування, скажімо, нашої планети, на якій це саме життя набуває і виникає так нестримно, так швидкоплинно? Що ж тоді стійке, що надійне у світі цьому «перелюбному і грішному»? А нічого!

Нічого, якщо Христос не воскрес.

Прямо і недвозначно апостол Павло каже для усієї Церкви: «А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1Кор. 15:14). Якщо марна віра, навіщо тоді жити, адже все одно будь-яке життя рано чи пізно закінчується нічим, вічним мороком, небуттям.

Небуттям, якщо Христос не воскрес.

«Бо ми спаслися в надії, – утішає своїх однодумців у Римі той же «апостол народів». – Надія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися? Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні» (Рим. 8:24,25). Чого ж сподіватися, заради чого терпіти тому, кого залишила віра, хто нічого не бажає знати про Бога, Який приніс у жертву за нього, безнадійно хворого на гріх, Сина Свого Єдинородного?

Нема на що йому сподіватися, бідному, якщо Христос не воскрес.

Кого любити, на кого витрачати сили душевні, заради кого здійснювати щоденний подвиг упокорювання і терпіння і навіщо, якщо всяка любов закінчується вічною розлукою, якщо усі найкращі, найсвятіші почуття, якщо усі обійми, усі подарунки, усі ніжні слова неминуче перетворяться на порох?

Немає чого любити, немає чого і намагатися, якщо Христос не воскрес.

Чудова краса весняної розквітаючої землі, священне благородство материнського самопожертвування, високі зльоти творчого людського розуму, незліченні криваві жертви, принесені заради свободи і незалежності Вітчизни і, нарешті, «зоряне небо над головою і моральний закон у серці», – усе це безглузде, бо смертне, усе марно, бо ніщо не здатне зупинити невблаганний рок, ніщо не може скасувати безнадійний закон торжествуючого небуття.

Усе безглузде в цьому світі, якщо Христос не воскрес.

Та все ж ніколи не було на землі часу і місця, коли і де полишила б людство віра в Бога-Творця, Який не просто викликав твориво з небуття до життя, але помер за це пропаще твориво на Хресті, щоб, опинившись у пеклі, зруйнувати і знищити цю долину смерті!

Тому і осмислене, тому і нескінченне життя, бо воістину Христос воскрес!

Яким би божевіллям, яким б видимим тріумфом аморалізму не нахвалявся світ, що задихається у власній похоті, «надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5). І ця надія, дана нам зверху благодаттю Святого Духа, скасовує страх, скасовує відчай, перемагає гріх!

Тому і немає місця тужливій безнадійності і відчаю в душі християнській, бо воістину Христос воскрес!

І нехай самотньою і нікому не потрібною здається іноді людина самій собі, нехай зрада і злість супроводжують її, як здається їй, від дитячої колиски і до самої могили, вона все ж сподівається на те, що та сама любов, яка «довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, 6 не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить» (1Кор. 13:4-7), – що ця любов одного разу посміхнеться і їй, самотній!

Тому і здатна людина любити і жертвувати собою, бо воістину Христос воскрес!

А якщо Христос не воскрес, то і нас немає, і світу немає, і любові немає, і надії немає. Тоді нічого немає, і усе це просто нам приснилося в якомусь безглуздо-страхітливому сні.

Нехай не буде! Бо воістину Христос воскрес! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Пасха