Бог є Любов. Однак людина, зранена гріхом, не здатна глибоко це зрозуміти. І хоч Божа любов посилається як зовнішньо – для тіла, так і внутрішньо – для душі, але сліпота настільки сильна, що нам здається, що це наше і непотрібно нікому дякувати. Слід ці Божі дарунки бачити і насолоджуватися красою вечірнього неба, засіяного зірочками, зеленим трав’яним килимом з різними узорами квітів, засадженнями дерев, малими і великими водними просторами…

А хто зглибить духовні скарби людської душі і благодаті Божої у Святих Тайнах, коли сам Господь приходить у гості до нашої душі?

Та Божа любов на цьому не обмежується. Батько посилає до нас Свого улюбленого Сина. І не тільки як Вчителя і Наставника, але щоб за нас і з нами страждати, вчити нас мудрості життя і врешті у великих муках померти, щоб ми жили. Бог став людиною, аби ми стали дітьми (синами і дочками) Божими.

Інколи ми виявляємо вдячність комусь, хто нам руку подав піднятись вище чи за подарунок на іменини. Ісус же помер за нас, а вдячність така рідкісна між людьми. Звичайно, небо буде місцем постійної вдячності. Але блаженний той, хто вже тут це зрозуміє.

* * *

Запитувала Господа одна побожна і любляча душа, чому Він на землі так спраглий цієї маленької мізерної любові, коли в небі має багато любові. Ісус пояснив їй: «Любити в небі – це природно. А земна любов Мені дуже цінна, бо вона є вільна, проходить через труднощі і боротьбу. Ви можете любити або ні. Ось тому хоч вона інколи незначна, але дуже вартісна». Блаженний той, хто вміє користатися цим часом.

Розважання на кожен день