«Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій».

Чи потрібно тут ще щось пояснювати? Чи можна щось ясніше додати? Коротко і дуже зрозуміло. За часів Ісуса Христа в єрусалимській святині дуже був розвинутий культ жертвоприношень тварин.

На початку, коли Господь цього навчав Свій народ, вимоги до жертви були не тільки досить високі щодо фізичних якостей. Ще більше Господь бажав, щоб ці жертви не були плодом людського знущання над біднішим ближнім, не були поєднані зі сльозами слабшого. Одним словом, як у випадку Авеля і Каїна, Бог дивився на серце людини, яка приносить жертву. Цар Давид наголошує: «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш».

* * *

Йшов 1994 рік – Церква св. Андрія у Львові. Час посту – Страсний тиждень. Прийшов молодий, коротко підстрижений, хлопець і дає о. Антонієві Масюку десять тисяч доларів, щоб помолився за нього і простив йому гріхи. Як потім у розмові вияснилось, хлопчина займався рекетом, розбоями, злодійством. А, мовляв, Страсний тиждень цього не можна робити, щоб потім знову цілий рік з «чистою совістю» заробляти гроші. Звичайно, старенький священик, не взяв цих грошей, а старався направити його на добру дорогу.

* * *

Вище наведені слова Ісуса про жертву ягнят стосуються і нас. Коли клякаємо ввечері на молитву і пригадуємо собі, що моя старенька мама чи кохана дружина мають на мене жаль через мою грубу поведінку, то Господь говорить: «Не молися, не потрібно Мені твоєї молитви. Йди перше перепроси того, кого образив, а потім з миром і очищеним серцем приходь на розмову, на молитву. А коли через якісь обставини тепер не можеш цього зробити, то принаймні в серці покайся, перепроси в душі.

Розважання на кожен день