Третій тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця (Ін. 3:13-17)
«Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного».
Коли мені минуло 50 років, прийшла думка, що я як монах, священик, посвячений Богові, заповідь, «Любитимеш Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» – не те, що і не виконую, а навіть ще не почав виконувати. Бог мене покликав Собі на службу, звільнив мене від родинних обов’язків і т.д., щоб я тільки Його любив, Ним жив. Як мало під час дня, під час духовних обов’язків, а навіть під час молитви я люблю мого Бога. З того часу почав я думати, що означає любити Бога. Як Його любити?
Переглядаю різну духовну літературу, звертаю увагу, чи є в ній щось про любов до Бога. Навіть придбав собі найзнаменитіший твір на цю тему: «Трактат про Божу любов» св. Франциска Салезького (700 сторінок) польською мовою. На українській мові ще немає. Мрію колись на цю тему книжку написати. Також реколекції хотів би про це за 10-20 років давати. Але одна річ скорегувала мої думки. Не відкладати на довго, на невідоме майбутнє, про це говорити.
* * *
Перебуваючи 2011 році в Римі, в нашому монастирі на Авентині, зустрівся з паломниками, які приїхали на беатифікацію Івана Павла ІІ зі Східної України (римо-католики) 1 травня 2011 р. На кілька днів вони замешкали в нас. І ось останнього дня, перед їхнім від’їздом, якась сила повела мене до них. Це було троє чоловіків, у той час як інші готували вечерю. І я їм почав говорити, як я (та в більшості всі люди) мало любимо Бога – з усіх сил, від щирого серця, усією душею… Наприкінці нашої розмови один з них сказав: «Щиро дякую. Ви вже зробили це і кинули в моє серце зерно – любити Бога понад усе. Буду про це більше думати і старатися виконувати…»
* * *
Час уже тепер сіяти, розповідати про Божу любов. Не чекати, коли ми станемо досконалими знавцями.