Проповідь священика Сергія Ганьковського в Четверту неділю після П’ятидесятниці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Сьогоднішнє євангельське оповідання звернене передусім до вірних, до членів Церкви Христової, до тих, хто не забув, якою рукою, як і навіщо осяюють себе хресним знаменням, до воїнів Христових, які не зрадили присязі Хрещення. Адже це про нас, кого Церква наприкінці божественної літургії привселюдно сповідує святими, Господь сказав сьогодні: «Істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8:10). Про нас, бо це ми – «рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9).

Це ми, православні люди, – новий Ізраїль, в якому Господь наш і Бог наш не знаходить віри, виявленої язичником, що благає про зцілення свого слуги. Не знаходить, бо ми, як і Ізраїль Старий, як і той самий народ Божий, якому явлені були усі чудеса і таємниці Старого Завіту, заметушилися в мудруваннях, в очікуванні нових знамень і чудес, забули про те, що найголовніше диво – воскресіння з мертвих – вже здійснилося, і поряд з ним нічого поставити не можна.

Залишившись у меншості в порівнянні зі старими часами, ми забули, що Церква завжди була в меншості, завжди була в слабкості, бо саме в слабкості завжди здійснювалася сила Божа (2Кор. 12:9). Так допущено Богом, бо «у роді цьому перелюбному і грішному» (Мк. 8:38) так уже повелося, що сильний сподівається тільки на свою силу, а слабкий – тільки на Бога.

Коли віра і надія на Бога мала, слабким бути страшно, тому маловіри і саму Церкву Христову силкуються перетворити на непорушну цитадель, захищену, як кріпосною стіною, нескінченними приписами, традиціями і правилами. Усім тим, що Христос назвав «переданням старців» (див. Мф. 15:2), заради яких «приблизний» християнин скасовує заповідь Божу. У цьому сенсі Новий Ізраїль може виявитися ніскільки не кращим за Старий, самовдоволені сини якого «замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця» (Рим. 1:25), бо Закон, хоч і досконале, але все таки тільки творіння Боже, а ніяк не сам Бог!

Не можна допустити, щоб правило замінило собою довіру і віру. Як це не важко: але в усьому треба покладатися на Бога і Його слово, не підмінюючи це слово своїми приписами та правилами, інакше щоб не прозвучали і над нами слова суворого вироку Христового: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 8:11,12). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 4 неділя після П’ятидесятниці