П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок (Мф. 12:9-13)
«Отже, дозволено в суботу добро творити».
Через о. Августина Тенету я познайомився з його сестрою, яка працювала фармацевтом в одній з аптек м. Львова, по вулиці Личаківській. При розмові з нею виникла в нас ідея відвідувати хворих, обездолених, психічно хворих у місті, у лікарні «на Кульпаркові». Велика лікарня для психічно хворих налічує близько 30 різних відділень.
Моя знайома за кілька днів наперед телефонувала. Ми домовлялись про зустріч. Вона готувала велику кількість їжі: вареники, борщ, голубці, ще щось. Я ж брав солодощі, іконки, книжечки, епітрахиль і ми вирушали на місію. Кожного разу старались попасти в інший відділ. Моя місіонерка щедрою рукою роздавала їжу. Потім комусь з жіночок, як дочка мамі, причісувала волосся чи одежу зашивала. Інколи і з дому дещо приносила. Вмивала їх… А я відправляв Молебень, кілька слів потіхи мав для них. Навіть дехто захотів посповідатись чи просто виговоритись…
І так по обіді, трохи втомлені, але на дусі скріплені, вертались на свої місійні станиці. Вона – до сім’ї, я – у монастир. Це був духовний наркотик на цілий місяць. А особливо тоді, коли приходили якісь труднощі в житті, я пригадував тих людей, життя яких набагато обмеженіше, трудніше. Коли все добре, тоді людина не цінує його. Подивишся страждаючим в очі – стаєш на своє місце.