П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця (Мф. 13:4-9)
«Ось вийшов сівач сіяти».
Читаючи цей уривок Святого Писання, ми переважно звертаємо увагу на зерно – Слово Боже, як воно приймається в серцях людей. Порівнюємо серце людини з родючою чи неродючою землею.
А часто ми забуваємо про головного персонажа притчі – Сіяча. Ним є Христос, а також Його учні, апостоли, єпископи, священики… Від сіяча, від його внутрішнього світу, ревності, подібності до Вчителя багато залежить.
Сахид був мусульманським священиком у Пакистані. Він влаштовував засідки на християн і спалював їхні Біблії. Одного разу Сахид зберіг одну з Біблій і почав вивчати її, щоб довести брехливість християнства. «Раптом яскраве світло спалахнуло в моїй кімнаті і я почув голос, який кличе мене на ім’я. Світло залило всю кімнату.
– Сахиде, чому ти переслідуєш Мене? – спитав голос.
Я налякався, не знав, що робити.
– Хто ти? – спитав я.
– Я – Дорога, Істина і Життя, – почулося у відповідь. Світло і голос з’являлися три ночі поспіль. Четвертої ночі я впав на коліна і прийняв Ісуса як свого Спасителя».
Після навернення до християнства Сахида заарештували і ув’язнили як зрадника ісламу. Його два роки катували в тюрмі і засудили до смертної кари. Коли Сахидові на шию закинули петлю, він мовив своїм катам: «Ісус – Дорога, Істина і Життя». Навіть останній свій подих він хотів використати, щоб навернути своїх співвітчизників.
Але раптом прибігли охоронці і сказали, що страта відміняється, Сахида звільняють. Ніхто не знає, чому було скасовано смертний вирок, але сьогодні Сахид продовжує мандрувати Пакистаном як євангелист.