Хрест як зірниця Пасхи

Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо. Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє“.

Вірш: “До Тебе, Господи, взиваю я; Боже мій, не будь мовчазний до мене“.

От короткий зміст суті свята.

У тропарі ми бачимо висхідний потік образів. У прокимні – низхідний. Розглянемо цей кругообіг душі.

У тропарі бачимо послідовність образів: Хрест-воскресіння-Слава.

Ми бачимо, що, не дивлячись на те, що неділя називається Хрестопоклонною, тема свята не у власне хресній смерті і не у власне хресті, а в проходженні Христом хресних брам смерті і в Його наступному воскресінні.

Це дуже важливо для розуміння суті свята. Церква не зупиняє свій погляд на власне хресті, а дивиться далі і хрест видиться не як сенс або фінал місії Христа чи людини, якій цей хрест залишений, а як момент шляху в Царство Небесне.

Те, що Христа уб’є Його народ, було дуже вірогідне, але не обов’язково. Взагалі, пророцтва – це тільки попередження найбільш вірогідного результату дій, а не даність. Наприклад, Іона пророкував про загибель міста, але городяни покаялися і пророцтво було скасоване. Бог дозволяє людині творити історію разом з Ним.

У народу був теоретичний шанс прийняти Христа царем. І смерть не обов’язково повинна була відбутися саме на хресті.

Його кілька разів хотіли побити камінням, що було традиційне для Іудеї. Його кілька разів міг розірвати натовп. Але смерть Він прийняв не від юдеїв, а від римлян, не тоді, коли Пілат заготовив хрести для розбійників, а тоді, коли завершився час місії.

Якби Він був побитий за юдейським законом камінням, то співці освоїли і тему каміння, згадування з Писання тих місць, де говориться про каміння.

І Павло Флоренський писав би не про хрест, певного суб’єкта, який перебуває в космосі чи в тонкому світі, так що до нього, до Хреста ми навіть звертаємося з промовою, чекаючи відповіді, а щось би написав про вселенський камінь, що лежить в основі світу.

У тлумачів Писання є тема, що хрест був назначений знаряддям смерті від створення віків. Але такий підхід перетворює історію на матрицю і механізм. Усе, як по нотах, йшло до розп’яття і ніхто і ніщо не могло тому перешкодити.

Але Божий світ не заводна машинка в руках Божих. У світі є свобода, яку Бог не лише не знищує, але і береже.

Роздуми про власний хрест як про особливий знак і самостійно значущу річ, похідну від райського дерева життя, не є основою свята і віддають язичництвом.

Сенс свята полягає в бажанні Церкви звернути увагу учнів Христових на те, що смерть – є вузькі брами, проходячи через які, людина терпить біль і докладає зусилля для того, щоб розстатися із старою людиною. У Писанні є образ орла, який оновлює пір’я, і змії, що стягує із себе стару шкуру. Цей болючий процес веде до оновлення і нового народження.

Христу зовсім не угодне, щоб усіх нас розіпнули, пробили руки цвяхами і проткнули ребра списом. Справа не в характері і формі смерті, а в її сенсі. А сенс – у воскресінні разом з Христом. Про що нам читають Апостол під час нашого таїнства хрещення, де говориться про те, що той, хто приймає хрещення, хреститься як у смерть Христову, так і в Його воскресіння. Тобто ми хрестимося не в хрест, а шлях Христовий. І хрест як криваве розп’яття не єдиний шлях, хоча і найбільш прямий.

Тому Господь не винить нас у тимчасовому земному відносному благополуччі, і не корить Своїм хрестом, і не нарікає:

– От Мені було погано, нехай погано буде і тобі, бо так потрібно. Бо всім повинно бути погано, бо це закон Всесвіту, щоб усім тим, хто хоче увійти до Царства Небесного, було страшно і погано. І ти, дивлячись на страждання Христові, повинен відчувати нікчемність своїх страждань і свою власну нікчемність особи. Ти повинен також усвідомлювати провину, з якою ти народився, живеш і помреш і від якої ти ніколи не відмиєшся. І ще ти повинен усвідомлювати незаслужені тобою милості Божі.

Це все добре, але Богу цього не треба. Йому потрібний наш порятунок і щастя найбільш економним способом, без зайвого страждання і бажано без крові, бо Христос ввів у богослужіння нове поняття, невідоме стародавньому світу, – безкровну жертву.

Христу не угодні християни-раби, які винуваті в усьому заздалегідь. Учень або друг Христовий – це щось інше. І до учня інше ставлення, ніж до раба.

Ми хресту поклоняємося не як знаряддю страти, не ставимося до нього як платні за вхід або ключу до Раю. Ми, поклоняючись Хресту, показуємо своє розуміння природи старої людини і природи первородного гріха як того, що заважає нам увійти до радості Господа свого. А перед хрестом ми шанобливі як перед засобом, що був подарований нам Бог заради нашого одужання і оновлення.

Гріх уріс у душу людини. Так, видирати гріх важко і навіть боляче. Але це не біль смерті, а біль зняття бинтів з хворої душі. Хрест – є небесні ліки.

Хрест як принцип встановлений не для пробитих рук, а для розп’яття в собі основ звіриного єства, суті занепалої людини, яка зрослася з гріхом.

Хрест – це засіб знищення гріха. Він – знаряддя очищення і щастя, яке лежить попереду зцілення. Ті, хто проповідує хрест як законну муку, тяжкість і біль, підміняють задум Христовий про людину своєю вигадкою.

Гріх приносить біль, тяжкість і смуток. Він привносить до душі морок і страждання. Очевидно, що гріх – непотрібна і небезпечна річ. І, проте, людині здається, що розлучившись з гріхом, вона втратить саму себе як особистість.

Одного дня на сповіді мені було сказано наступне:

– Ви що, хочете, щоб я стала святою? Щоб я, як ваші церковні бабці або, Боже збережи, ваші черниці, наділа на себе мішок з діркою для голови?

Як дивно: жити з гріхом нестерпно. І жити без гріха нестерпно. Що ж ти хочеш, людино?

Людині, ураженій гріхом, життя з Богом і праведність здається катастрофою, а не звільненням. Саме для людей, які люблять гріх, зрощені з ним, для тих, для кого гріх став суттю – хрест є страшне знаряддя знищення своєї особистості, джерело страху і мук.

Але для тих, хто любить Бога, усе по-іншому. Ті, хто любить, іноді встають на коліна перед любимим не із страху, а заради захвату любові. Так і християни, учні Христові, схиляють коліна перед розіпнутим Христом, відчуваючи до Господа вдячність за Його жертву і захоплення силою Його любові.

Тому улюблений хрест у храмах так часто прикрашають.

Від бачення великої любові Господньої розгорається і власне серце. Хрест як принцип – є основа жертви любові, на якій ґрунтуються стосунки між Особами Трійці. Якщо Хрест розуміти як властивість любові, тоді він стає не страшним, а бажаним, як сама любов. Жертовність, применшення себе і радість – властивість любові, відкрита Трійцею через Христа. А Христом наочно показане на хресті.

Отже, хрест – є основа і принцип любові, засіб знищення гріха і преображення душі.

Трохи детальніше про хрест як про основу любові.

Отець Небесний послав на землю Єдинородного Сина Свого, Другу Іпостась Пресвятої Трійці, Божественний Логос, для того, щоб Христос передав нам благодать цієї любові. Не для мук, а для звільнення. Саме тема звільнення за допомогою безкровної жертви і є сенс свята. Саме розуміння того, що любов і жертовність – взаємопов’язані речі, і є глибина думки цього тижня.

Кожен, хто пізнав Христа пізнає Отця Небесного. Кожен, хто пізнав хрест Христовий, пізнає Божественну любов Трійці. А тих, хто любить Христа і Його хрест, знає Отець Небесний.

Якщо ми байдужі до Його любові, то ми частково байдужі і до Його страждань, вони нам можуть здаватися неминучим жахом, яким нам слід заплатити за вхід у Царство Небесне.

Любов між Богом і людиною жива. Ми з Богом пов’язані любов’ю, смертю і воскресінням. Наші гріхи знову розпинають Христа. Наша праведність звільняє Його від нових страждань. Але в цієї любові буде щасливий фінал.

Але потрібно відмітити і те, що жертва Христова не була лише віртуальною. Вона була цілком відчутною. Тому і нам не достатньо каятися тільки в душі.

Під час хрещення людини спочатку читають Апостол, в якому ми чуємо слова про те, що новонавернений християнин бажає йти за Христом на смерть і на воскресіння. Тут душа як би спрямовується вгору, до Бога.

Але от наступне за Апостолом читання Євангелія несподівано розгортає душу на 180 градусів і пропонує їй після досягнення неба відправитися на землю, на проповідь. Тобто ми бачимо певний кругообіг любові. Душа, наповнена любов’ю в процесі слідування за Христом на небо, услід за Христом спускається на землю для місії-жертви.

Ми, вставши на коліна перед розп’яттям, повинні підтвердити свою любов до Бога конкретними справами. Бог не вимагає розп’яття і цвяхів. Поза контекстом історії Христа це безглуздо.

Любов – це подія, що швидше відноситься до дії, а не до споглядання.

Вставши з колін у храмі, добре б зайти в аптеку і гастроном і купити бідному чи хворому сусідові ліків або їжі. Прийшовши на роботу, чесно виконати свій трудовий обов’язок. Але, по зовнішньому зубожінню любові, навіть така дрібниця служіння близьким – велика рідкість і властива тільки особливим душам.

Слава Богу, якщо сучасний християнин, сповнений благодаті, прийде з храму додому в мирному дусі. Слава Богу, якщо він усе простить дружині, не дошкулятиме дітям і не нехтуватиме батьками. І то велика справа. Куди там уподібнення високим стосункам у Трійці!

На жаль, про це доводиться говорити – сучасні християни мало відрізняються від звичайних маловірів. Стояти навколішки – так. Принести мир у сім’ю – неможливий подвиг.

Особливість нашого часу – брехня, що розвинулася до небачених раніше масштабів. У цих умовах життя по любові до Бога, до Його хреста не повинна відбуватися в умовах самообману.

Хрест Господній – це є символ діючої любові. Це символ любові знаходиться в кожного в нас на грудях. Він також повинен знаходитися в нашій думці і в нашому серці. Через це ми стаємо рідними Господові, і Він чує нас і поспішає виконати наше бажання любові.

Ми любимо Бога, і Бог любить нас. Він сам живе вічною жертвою любові, що здійснюється в Трійці. І тому ж Він учить нас.

Знаючи любов Бога до нас, в прокимні ми просимо Його звести Його любов до нас з небесної висоти. У тропарі ми самі любов’ю прямуємо вгору до Його хреста і воскресіння. Так кругообіг Божественної любові відбитий у наших святкових співах.

Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо. Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє.

Вірш: До Тебе, Господи, взиваю я; Боже мій, не будь мовчазний до мене.

Згадка хреста і нашого спів-розп’яття з Богом, принесення своєї духовної жертви і надія на воскресіння з Христом є зірниця Пасхи, яка вже близько.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Третя неділя Великого посту