Завжди дивували жінки, які відводять «чужих» чоловіків. І не кажу тут про моральність. Про моральність взагалі у світі треба менше згадувати: вона ніколи не користувалася пошаною – тому навіщо казати про неї? Хотілося пригадати тут здоровий глузд (правда ним люди досить часто не послуговуються, проте, принаймні, він користується більшою, ніж моральність, пошаною). От просто треба подумати: якщо чоловік покинув один раз, він це може зробити і вдруге, втретє, наприклад, знайде більш молодшу (про красу не буду згадувати). Крім того, у такого ганебного вчинку завжди будуть сумні наслідки і стосується це обох перелюбників (будемо називати речі своїми іменами – бо це перелюбство, а не якесь там палке кохання): «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7). Істинність біблійного вислову може засвідчити саме життя, як мовиться, за прикладом не треба далеко ходити.

Але все це не зупиняє деяких самовпевнених панянок, які ніби вважають, що вони розумніші за біблійні принципи, тобто хід речей, що встановлений самим Господом Богом.

І нічого в цьому унікального немає, адже усякий раз, коли ми свідомо переступаємо Божі заповіді, які накреслені в нашій совісті, ми тим самим вважаємо себе розумнішими за Господа. І нічого немає унікального, коли ми починаємо шукати тисячу виправдань своїм вчинкам. Унікальним є той факт, коли хтось з нас визнає свою провину, і не тільки визнає (тут теж, у принципі, немає нічого особливого, просто це трапляється не так часто), але щиро кається в цьому і намагається в певній мірі відшкодувати по можливості скоєний гріх. От це дійсно унікальний випадок, саме про таких людей казав Христос: «Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння» (Лк. 15:7).

Дай Боже, щоб покаяння кожного з нас викликало таку радість на небесах.

Автор: Михайло Лукін