З перших віків існування Церкви древні християни особливе значення надавали Хресту Господньому. На ньому постраждав наш Спаситель, на цьому Хресті сталася спокутна смерть, яка з’єднала людей, навіть самих останніх грішників з Богом. По суті Хрест Христовий став мостом перекинутим через безодню, що відділяла нас від Бога.

Знак хреста християни висікали на своїх гробницях, прикрашали ним свій одяг, сувої священних книг. У той час, звичайно, демонструвати хрест означало піддавати себе ризику, християни були гнані; саме тому хрести на собі не носили. Після легалізації християнства в 4 столітті знак Животворчого Хреста Господнього християни починають носити на собі.

Святитель Іоанн Златоуст, засуджуючи безрозсудних жінок, які покладали на хрещених немовлят амулети, вигукував: «Не слід покладати на немовлят нічого, окрім рятівного хреста!»

Хрести для носіння на тілі виготовляються з простого каміння і заліза та з благородних металів, часто хрести прикрашають коштовним камінням, не визнати різноманітності і не описати витонченості хрестів, що дійшли до нас.

Вже на рубежі 7-го – 9-го віків формується східний і західний тип іконографії хреста. Річ у тому, що в 5-му – 7-му віках Православна Церква вела догматичну суперечку з монофізитською єрессю. Монофізити стверджували, що людська суть Ісуса Христа повністю поглинена Божеством і тому в ній слід визнавати тільки одну Божественну природу.

Тому на християнському Сході, де догматичні питання були загострені, з’являється необхідність більш повно розкрити сюжет Розп’яття в усій величі Спокутної Жертви Боголюдини. Така іконографія отримує своє остаточне догматичне обґрунтування в 692 році, у 82-му правилі Трульського Собору.

У кращих традиціях такого православного догматичного погляду Спаситель зображається на Хресті померлим. Голова Його схилена вправо («Коли ж спробував оцту Ісус, сказав: звершилось! І, схиливши голову, віддав дух» – Ін. 19:30). Тіло померлого Спасителя пряме чи злегка зігнуте, руки мають горизонтальне положення, відкриті долоні пробиті цвяхами. Ступні ніг прибиті, кожна окремо своїм цвяхом. Фігура Розіп’ятого виражає Божественний спокій і велич, вона як би накладена на Хрест, і Господь, як і на древніх Розп’яттях, відкриває Свої обійми усім народам, сходячи з Хреста назустріч людям. Німб з грецьким написом «own», що означає Сущий, підтверджує догмат про Божественну сторону Боголюдської природи Христа і свідчить про Хресну Жертву Господа.

Римська Церква не прийняла цих принципів, і на західних Розп’яттях 8-го – 10-го віків Христос зображався живим, часто в царському вигляді і короні.

У Середні віки на Заході відмовилися від ідеалізації Розіп’ятого на користь земного реалізму, і виник той тип Розп’яття, який сьогодні прийнято називати католицьким. Христос на Хресті зображається як померлий, або вмираючий (агонізуючий). Натуралістично передаються страждання плоті, перехрещені ступні прибиті одним цвяхом (нововведення 13-го століття), голова Христа увінчана терновим вінцем.

Зображення Розіп’ятого Спасителя, схожі з католицькими, зустрічаються і на православних хрестах, особливо в 18-му – 20 віках.

«Таке реалістичне зображення з достовірними анатомічними подробицями є правдивою ілюстрацією страти, але нічого не говорить про головне – тріумф Господа, Який переміг смерть і відкрив нам життя Божественне.

Концентруючи увагу на муках і смерті, воно має лише просту емоційну дію, спокушаючи порівняння своїх гріховних страждань з безгрішними спокутними Страстями Христовими», – відмічає сучасний дослідник історії Хреста Юрій Федоров.

Основною формою Хреста Господнього, прийнятим візантійським і руським іконописом, являється чотирикінцевий хрест, доповнений двома невеликими перекладинами зверху і знизу.

Верхня перекладина означає дощечку з написом провини Христа, встановлену за наказом Понтія Пілата і описану в усіх чотирьох Євангеліях. З огляду на те, що на цьому напису не загострювалося догматичного значення, на древніх хрестах він відсутній, а замість нього з 7-го по 16-те століття пишеться ІС ХС  або ІИС ХРС (Ісус Христос). Напис «Ісус Назорей – Цар Іудейський» (І.Н.Ц.І.) уперше з’являється на Заході, а в руських пам’ятниках – тільки з 17-го століття.

Трохи інакше йшла справа з нижньою перекладиною, яка означала підніжжя. Не дивлячись на те, що в Євангелії про підніжжя не говориться, воно згадується багатьма Церковними вчителями і є на візантійських і руських зображеннях Розп’яття з прадавніх часів.

Найперше значення підніжжя – безумовно, підтримувати тіло Розіп’ятого на Хресті. Але, щоб пояснити, навіщо була потрібна така перекладина, трішки відійдемо від теми і згадаємо, що ж являла собою страта розп’яття на хресті.

Що таке розп’яття на хресті?

Страта на хресті була найстрашнішою стратою, винайденою древньою людиною. Розіп’яте тіло провисало на хресті таким чином, що точка його опори опинялася в грудях. Коли руки людини підняті вище за рівень плечей і вона висить, не спираючись на ноги, уся тяжкість верхньої половини тіла перепадає на груди. У результаті цієї напруги кров починає підливати до м’язів грудного поясу і застоюється там. М’язи починають поступово дерев’яніти. Тоді настає явище асфіксії: зведені судомою грудні м’язи здавлюють грудну клітку. М’язи не дають розширюватися діафрагмі, людина не може набрати в легені повітря і починає помирати від задухи. Така страта триває іноді декілька діб. У ще живих людей птахи викльовують очі, бродячі собаки об’їдають на ногах пальці…

Ковані грановані цвяхи забивалися між променевими кістками руки, поряд із зап’ястком. На своєму шляху цвях зустрічав нервовий вузол, через який нервові закінчення йдуть до руки і управляють нею. Цвях перебиває цей нервовий вузол. Сам по собі дотик до оголеного нерва – страшний біль, а тут усі ці нерви виявляються перебиті. Але мало того, щоб дихати в такому положенні залишається тільки один вихід – потрібно знайти певну точку опори у своєму ж тілі для того, щоб звільнити груди для дихання. У прибитої людини така можлива точка опори тільки одна – це її ноги, які також пробиті в плесні. Цвях входить між маленькими кісточками плесни. Людина повинна спертися на цвяхи, якими пробиті її ноги, випрямити коліна і підвести своє тіло, тим самим послабляючи тиск на груди. Тоді вона може зітхнути. Але, оскільки її руки пробиті цвяхами, вони починають обертатися навколо цвяха. Щоб зітхнути, людина повинна повернути свою руку навколо цвяха, зовсім не круглого і гладкого, як зараз, а з гострими гранями. Такий рух супроводжується больовими відчуттями на межі шоку.

Євангеліє говорить, що Спаситель страждав на Хресті близько шести годин. Щоб прискорити страту, варта чи кати перебивали гомілки розіп’ятому. Людина не могла підвестися на ногах, щоб вдихнути, і швидко задихалася. Євангеліє повідомляє, що стражники перебили гомілки двом розбійникам, Христос же помер Сам, причому помер від розриву серця, що доводиться повідомленням про кров і навколосерцеву лімфу, які витекли з пробитих грудей. Христос помер від розриву серця, бо окрім фізичних страждань Він зазнавав страшні душевні муки: Він ніс на Собі гріхи всього людства.

Отже, нагадаю, ми говорили про те, навіщо на хресті було потрібне підніжжя, нижня перекладина.

На ній стояв засуджений на смерть, на неї спирався пробитими ногами, підтягуючись, щоб зробити жаданий ковток повітря.

…Саме таке значення перекладина мала на ранніх зображеннях Хреста Христового, але поступово виникають інші символічні значення цієї перекладини.

Згідно з візантійським церемоніалом, підніжжя означає велич зображуваної особи. Тому на древніх зображеннях хреста підніжжя мало кубічну форму і було схоже на підніжжя, що зображується на іконах біля Престолу Вседержителя, тим самим показуючи Спасителя і на Хресті як Царя Слави.

Поступово, з 10-го століття, об’ємне кубічне підніжжя у візантійському і руському мистецтві перетворилося на широку дошку. У руських хрестах з 15-го – 17-го віків воно починає зображатися із скошеним догори правим кінцем.

З’являється і особливе тлумачення. Як ми пам’ятаємо, по обидві сторони Хреста Христового були розіп’яті два розбійники. Один з них ганьбив вмираючого Господа, другий просив: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!». Перекладина кінцем вгору вказує на «розсудливого» розбійника (праворуч, тому вгору спрямована права сторона Хреста), кінцем вниз – на розбійника, який ганьбить Господа.

Додаткові зображення на хресті

Ясна річ, на хресті, передусім, зображається Розіп’ятий Спаситель. Над головою Його також може бути табличка з буквами (І.Н.Ц.І.). Під ногами Боголюдини – підніжжя (пряме чи скошене).

Але людина, переживаючи Хрест Христовий як знаряддя нашого Спасіння завжди прагнула той маленький, але дорогоцінний для неї знак, який вона носила на грудях, прикрасити різними символами нашої віри. Звідси проникають на наш хрест різні надписи, персонажі, деталі і інше.

Вкажу на найбільш популярні зображення, що зустрічаються на нагрудних і натільних хрестах, і дам для них коротке тлумачення.

Спис і тростина. Поряд з хрестом зображаються спис і тростина – знаряддя Страстей Христових. Іноді поряд з Хрестом зображаються фігурки воїнів, які тримають спис і тростину. Якщо воїн зображується один, це майже завжди вказівка на сотника Лонгіна, який покаявся та увірував у Христа

Часто біля Христа на Розп’ятті – пронизаний бік, і поруч може зображатися Євхаристійна Чаша. Вона нагадує, що з крові і води, які витекли з пронизаного боку Спасителя, за думкою святих, народилася Церква.

У будь-якому випадку Чаша вказує на Життя Вічне, що дароване в Євхаристії, якою ми стаємо причетні через Смерть Христову.

Іноді за Хрестом Христовим зображається стіна чи будова. Це зображення стін Єрусалимських. Окрім чисто історичної вказівки на те, що Спаситель був розіп’ятий поза містом, ця вказівка на Єрусалим Горній, Небесний, куди ми отримали доступ завдяки Голгофській Жертві.

По правий і по лівий боки Хреста можуть стояти: Божа Мати, Іоанн Богослов, хтось з Жінок Мироносиць, сотник Лонгін, Іоанн Хреститель, апостоли Петро і Павло, святі і вселенські Учителі: Василій Великий, Григорій Богослов і Іоанн Златоуст.

На нижній частині Хреста зазвичай зображалися камінь Голгофської гори і Адамова голова, тобто череп похованого, за переказами, на Голгофі Адама. Символічно це вказує на те, що Смертю Другого Адама (Христа) була отримана перемога на смертю, внесеною у світ першим Адамом.

На деяких древніх хрестах (переважно візантійських) внизу міг зображатися дракон (повержений сатана) або просто одна роззявлена драконова паща.

На деяких хрестах внизу зображається повсталий з труни Адам або Єва. Існує навіть цілий сюжет нагрудного хреста: Зішесття Христа Спасителя в пекло.

Вверху Розп’яття може зображатися Вознесіння Господнє.

Існують хрести, на яких на зворотній стороні зображаються свята Двунадесяті, але зворотна сторона взагалі дає великий творчий простір для іконописця.

Автор: Священик Костянтин Пархоменко

Просто Хрест