Яка професія в Бога?

Колись давно монах-пустельник Данило, відомий своїм м’яким характером та милосердям до грішників, прийшов сповідати важкохворого. Й побачив, що той вагається. Отець Данило його заспокоїв:

– Я не наполягаю на сповіді, – сказав він. – Я не хочу, щоб зі страху ти прийняв поспішливе рішення. Засни спокійно і, коли вранці прокинешся, поклич мене.

Ці слова з книжки «Отці-пустельники жартують» час від часу спадають мені на думку. Коли, наприклад, спостерігаєш за зосередженими обличчями людей на короткому шляху до сповіді, чи коли сам пильніше вдивляєшся в себе і знаходиш у своїх вчинках і поведінці таке, від чого тобі стає, м’яко кажучи, ніяково. Ти хотів би повернутися в ті ситуації та вчинити по-іншому. Не «якось інакше», а ти достеменно знаєш як, щоб не суперечити усьому, що тобі самому не подобається в інших і що зараз непокоїть твоє сумління. Отже, у тебе була альтернатива тому, що і як ти робив, та ти чомусь не скористався з неї.

Зрештою, що значить чомусь? Зрозуміло чому – не захотів подумати, не вважав за потрібне стримати емоції, проігнорував почуття інших, не передбачив наслідків. І сам собі думаєш: так, братику, кепські твої справи… Знову згадуєш: «Коли завтра прокинешся…» А якщо ні? Й будеш стояти перед брамою, спостерігаючи, як апостол Петро відчиняє її для інших, а тебе не зауважує, а потім штрикне по носі, і ти нарешті зрозумієш, що твоє місце на найнижчому поверсі…

У тій же книжці про отців-пустельників є ще один симптоматичний жарт.

Якийсь розбійник прийшов помирати до брами монастиря.

– Бог мені прощає, – мовив він ченцеві, який вийшов до нього.

– Чому ти в цьому такий упевнений? – запитав той.

– Тому що це Його професія…

Прочитавши відповідь розбійника, я замислився: чому ми так часто порушуємо Божі заповіді й при цьому так упевнені, що нас чекає не кара Божа, а Божа милість? Ми так звикли до виразу «Бог милостивий», що не запитуємо себе: а де та межа, за якою милість вичерпується і кара стає неминучою?

Перед тим, як відважитися на написання цієї книжки, я спілкувався з багатьма людьми різного віку, які зачисляють себе до, так би мовити, віруючих, що практикують християнство, – вони беруть участь у житті своїх парафій, регулярно ходять на Службу Божу. Але в їхніх знаннях про гріх, сповідь, покаяння, відпущення гріхів тощо є білі плямки та плями. Я не священик і не богослов, тому помисливши, прийшов до висновку, що й мені треба глибше про це подумати. А якщо хочеш знати більше, треба з’ясувати, що воно та як.

Якщо це важливо й для вас, то спробуймо з’ясувати разом.