Щодня в наших серцях відбувається розп’яття

Усі ми несемо якийсь хрест. Тому Церква і згадує про Хрест Господній кілька разів на рік. А ми пам’ятаємо про Нього щодня – у своєму особистому житті, особистих стражданнях і болі. Щодня в наших серцях відбувається розп’яття – «розпинається» наше «я». Ми хворіємо, страждаємо, переживаємо з приводу найрізноманітніших проблем: браку грошей, самотності, вікових змін, образ, нападок, цькування, знущань. Кожен може додати до цього списку ще щось своє. Так, у всіх нас – свій хрест. І тому ми поклоняємося Чесному Хресту Господньому кожен день свого життя. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і Святеє Воскресіння Твоє славимо»

Якось, будучи студентом, я поїхав у молодіжний табір. Там була дуже красива природа – гори, ліси. І атмосфера була чудова – ми багато розмовляли, проводили дискусії, обговорювали різні теми. І одного разу староста нашого загону сказав нам: «Сьогодні ми поговоримо про значення хреста і страждань у нашому житті». Бесіда повинна була відбутися увечері, а вдень один із студентів отримав травму під час гри в баскетбол, і двоє його товаришів повинні були відвезти його машиною до лікарні. Перед від’їздом молоді люди попросили, щоб ми дочекалися їх: «Не починайте бесіди без нас, ми теж хочемо послухати про хрест!»

Увечері ми почекали їх певний час, але вони все не поверталися, і тоді ми почали. Бесіда вийшла чудовою. Коли ж ці студенти повернулися, вони запитали:

– Закінчилася бесіда?

– Вже так, ви встигли тільки на самий кінець.

– Шкода! Ми так і не почули про Хрест і його значення в нашому житті.

А лектор, який проводив бесіду, відповів:

– Так, ви пропустили бесіду, але не хвилюйтеся. Ця тема – тема Хреста Господнього – постійно повторюється в нашому житті, знову і знову. Вам не треба говорити про Нього зі мною чи іншими проповідниками, богословами, лекторами. У цьому немає жодної необхідності. Ви самі, діти мої, розбиратимете цю тему – щодня, цього року, у наступному, через два роки. Усе життя. З кожним роком у ваших серцях все чіткіше проступатиме зображення Хреста Господнього. Ви все глибше занурюватиметеся в цей досвід – досвід Хреста, досвід страждання на Хресті, за допомогою якого ми стаємо співучасниками страждань Спасителя, – Ісуса Христа. Ці рятівні страждання ми переживаємо все своє життя, і головне – не переставати дякувати за них.

У нас є ціле життя для того, щоб зрозуміти одну просту істину: шлях до радості лежить через страждання. Якщо ти не плакав – ти не можеш по-справжньому сміятися. Хрест – це єдиний шлях до спасіння, без Хреста неможливе Воскресіння. Люди, які плакали і страждали, уміють по-справжньому любити, і, хоч вони і не регочуть на повний голос, їх посмішка така, якою посміхаються святі на іконах і фресках. Адже святі не похмурі. Багато хто з них посміхається, але ця посмішка блаженна, вона несхожа на посмішки з глянсових обкладинок. Це посмішка людини, яка пройшла вогонь і воду, і яку Господь привів до спокою і щастя. Щастя, яке далося потом і кров’ю (а багато святих по-справжньому проливали свою кров), сльозами і болем.

Блаженний той, хто несе свій хрест і таким чином щодня святкує Воздвиження Хреста Господнього. Без нарікання, без постійних скарг («Чому? За що?») – упокорено і з гідністю. Це означає, що людина йде дорогою святих – дорогою, якою йшли мільйони людей, які згодом досягли раю. Іншої дороги немає, є тільки ця.

Одного разу Казандзакіс (грецький письменник – прим. переклад.), приїхавши на Афон, зустрівся з о. Макарієм Спілеотісом. Письменник мріяв дізнатися про те, як можна спастися найбільш легким і швидким способом, і запитав старця:

– Отче, чи є якийсь найбільш короткий шлях до спасіння?

Подвижник відповів:

– Ні! Є лише один шлях.

– І як же він називається?

– Шлях на Голгофу.

Дорога в рай – це дорога на Голгофу, особисту Голгофу кожного з нас. Але треба пам’ятати, що наша «голгофа» дуже мала в порівнянні з тією, куди піднявся Господь наш Ісус Христос. І твій, і мій хрест невеликі в порівнянні з Його Хрестом – навіть якщо в нас рак або ми ховаємо власних дітей. Бо все це було, є і буде. Наприклад, жінка, яка поховала всіх своїх дітей. Вона залишилася зовсім одна. Хіба це не хрест? Чи навпаки – коли в дитини помирає мати, хіба це не хрест? А коли батьки розлучаються, і дитина постійно ставить собі питання – «Чому?! Чому це сталося?», – яке мучить її маленьку душу і залишається без відповіді. Це не хрест? А скільки ще хрестів існує! Провалений іспит, проблеми на роботі. Чи людина хоче створити сім’ю, але відбувається трагедія та її плани рушаться.

Ні, у мене немає мети засмутити вас, просто я говорю про наше життя як воно є, по той бік посмішок і благополуччя. Те, що ховається за щоденним «Як справи? – Добре, а у вас? – Добре, дякую!». Щодня ми старанно одягаємося, причісуємося, чепуримося перед дзеркалом, виходимо з дому. А оточення каже нам: «Не хмурся, посміхнися хоч трохи! Не треба показувати, що є якісь проблеми!»

Проте, якщо заглянути кожній людині в очі, то за привітною посмішкою, за штучним зовнішнім блиском ми побачимо страждання. І іншого шляху немає. Це дорога, якою йшов безвинний Господь. Дорога, яка не мала бути Його дорогою, вона Йому абсолютно не підходила: одні злочинці заплатили за те, щоб розіп’яти інших злочинців. Але Господь – не злочинець! Він нікого не образив, нікого не поранив, не скоїв жодного зла. Але Він пройшов через страждання, щоб позбавити нас від того беззаконня, егоїзму, себелюбства і похітливості, в яких ми живемо тут, на землі.

Єдиний шлях, який Бог, Котрий безмежно любить людину, обрав для її спасіння – це хресний шлях, шлях через біль і муки. Він уподібнився нам в усьому (окрім гріха) – з нашими труднощами і стражданнями. І, будучи нашим Отцем, Він і поводиться з нами, як з дітьми: не лише пестить, не лише балує, а дає ще і це. Коли Бог знає, що нам тяжко, що ми вже не можемо йти далі, Він милує, утішає і зміцнює нас. Але коли нам, Його дітям, потрібне спасіння, Він дає кожному можливість йти дорогою Свого Сина, несучи свій хрест.

Наш хрест, улюблені браття і сестри, зовсім не такий, який був в Ісуса Христа – що б з нами не відбувалося. Адже якщо ми придивимося до свого життя, то щось гріховне в ньому і виявимо. Хоч би небагато – але гріх завжди є присутнім: когось ми образили, і тепер за це розплачуємося; у чомусь егоїстичні – і цей егоїзм може піти з нас тільки з болем, скорботою і стражданнями. Абсолютно безгрішних серед нас немає, правда? Але навіть якщо людина майже свята, все одно Господь попускає для неї страждання, бо на кожного з нас у Нього – Свої благі плани.

Господь очистить і освятить тебе. Життя не закінчене. Почекай, ще буде продовження. Господь приготував для тебе краще. Хрест, який ти несеш, веде до слави. Продовжуй нести його, яким би він не був – золотим, дерев’яним, а можливо, з простих мотузок. Неси його – у ньому все життя. Хрест – це знак, побачивши який диявол тремтить від жаху. І Господь дав нам хрест в якості зброї проти нього. Тому потрібно правильно, без метушні, осіняти себе хресним знаменням, пам’ятаючи про те, що воно є форма тіла Ісуса Христа, розіп’ятого на Голгофі.

Пам’ятай про це, і ти відчуєш, що на твоєму тілі ніби проступають контури Тіла Ісуса Христа, а Його безвинне страждання дає тобі Його рятівну силу, якою Він скрушив силу диявола і переміг смерть, дарував нам життя вічне. Господь полегшує наш біль і дає нам сили нести наш тяжкий хрест страждань.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)