І що мені за це буде?!
Часто такий виклик можна почути з людських вуст на докори оточення про неприпустимість переступів законів: Божих та/чи людських.
– І що мені за це буде?! – така постановка запитання припускає, що промовець очікує на скоре, миттєве покарання, а якщо покарання не відбувається (зазвичай так і буває), то нахаба тріумфуючи, доводить у черговий раз сам собі, що Боже покарання – це просто вигадка. Що ж, час усе розставить по своїх місцях.
Хто ж вірить, а хто і знає на власному чи чужому досвіді про Боже покарання за гріхи, має пам’ятати, що найперше, що втрачає людина, коли свідомо грішить – це Боже благословення, духовні дари: «Любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5:22,23). Ясна річ, людина не втрачає їх в одну мить, але закостеніння в гріху з часом може позбавити їх зовсім. А, наприклад, відсутність миру в душі, з ближніми, з Богом – робить людину глибоко нещасною.
Крім того, Бог може покарати людину наступним чином: якщо людина вперто не хоче навертатися до Господа, каятися у своїх гріхах, то Бог зазвичай не карає її дощем із сірки, як міста Содом і Гоморру (це все таки більше виключення), а «лише» віддає цю людину її власному «перекрученому розумові» (Рим. 1:28), що часто з часом приймає доволі сумні наслідки. Історія Радянського союзу – яскравий тому приклад, що б там не казали любителі ковбаси за «2.20».
Так що Бог не карає нас у тому розумінні, яке ми зазвичай вкладаємо у слово «покарання», ми караємо самі себе, коли грішимо і віддаляємося від Нього – адже Бог єдине істинне джерело життя та блага в цьому та майбутньому житті.
Редакція сайту
Ваш коментар: