Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять шосту неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Здається, що автор відомого революційного гімну, коли писав його, згадував притчу з Євангелія, яку ми читали сьогодні за літургією, притчу про безумного багача. Так і чуєш, як ця самовдоволена і недалека людина руйнує свої старі комори, наспівуючи при цьому: «Ми світ увесь перевернемо: Тепер – ніщо, будемо – всім!»

Улаштовувачі цього «нового світу» були упевнені, що знають, як і обіцяв їм батько неправди, «добро і зло». Послідовники безумного багача з лютим ентузіазмом руйнують «старі житниці» не лише в євангельській притчі, не лише у світовій історії минулого двадцятого століття, але завжди і скрізь. Руйнують вони традиції і звичаї сімей і народів, цілих культур і окремих країн. Роблять замах зруйнувати вони і саму Церкву Христову, і спорудити на її місці чи то «храм розуму», чи то «капище істини і любові», як вони їх розуміють. А то і нову християнську Церкву створити! Адже куди не глянеш – всюди «найправославніші», «найсправжніші» або «надзвичайно істинні» шанувальники Божі. І усі метушаться, бігають квартирами, хапають за руки на вулиці, намагаються усучити якісь журнальчики. А головне: звинувачують, клянуть, викривають, вишукують ворогів, – борються, одним словом. Заради чого? Та усе заради того самого: усе хочеться їм зламати старі житниці і побудувати більші (Лк. 12:18), усе хочеться «виправити» Церкву, очистити Її від «мотлоху традицій, що зітліли». Усе здається для них, що вже вони точно знають, як жити, як рятуватися, як дійти до істини.

Адже  ось гординя бісівська: серйозно вважати себе і тільки себе єдиним носієм Божественної правди, єдиним праведним суддею! І от питання: чим же вони, ці критики, відрізняються від тих, хто з ентузіазмом виспівував пісню про «новий світ» і про тих, «хто був ніщо», а «стане всім»? Невже історії пропащого людства мало, щоб зрозуміти, що світ і людину в ньому можна змінити і удосконалити, не руйнуючи усього того, що було раніше, а тільки одним способом. Тим, який вказав нам Господь наш Ісус Христос: «Вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» (Мф. 7:5). Тобто кайся, змінюйся сам, ставай кращим. А вже тоді і світ, дивлячись на тебе, хорошого і доброго, дасть Бог, розчулиться і почне теж змінюватися на краще.

Ні, не умовиш їх! Вони тобі на усі євангельські аргументи твердять одне: «Мовчанням зраджується Бог», – і усе тут! Неначе Бог не зраджується злістю, ненавистю, похіттю, жадністю, самозвеличанням, судорожним бажанням щоб то не було довести свою правоту! Неначе Церква не молиться щодня про дарування нам «тихого й сумирного життя у всякому благочесті та чистоті»! Ні, це нехай інші мовчать «у благочесті і чистоті», а улаштовувачі «нового світу» як і раніше ревно виконуватимуть свою пекельну роботу!

О, якби безумний багач, ревно захоплений своєю правдою, міг почути тихий голос Божий: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе» (Лк. 12:20)! Не чує! І тому тільки не чує, що, за словом Христовим, «збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє» (Лк. 12:21). Адже не про пшеницю, не про фрукти і овочі, не про високі урожаї говорить Господь! Очевидно, що в притчі йдеться про те, що головне в нашій безсмертній душі – власна правота або Правда Божа? За що ми боремося з усіх своїх сил? Чи за те, щоб світ змінився, чи за те, щоб сусід покаявся, чи за те, щоб стати правим і праведним у власних очах? Ні, не за грішний мир, не за сусіда-п’яницю, не за викохану власну правоту, яка і є, по суті справи, «скарб для себе», принесемо ми відповідь у день Страшного Суду, а за те, що Псаломщик назвав «серцем скорботним і смиренним» (Пс. 50:19). Ні Сам Спаситель, ні Пророк і Предтеча Його не закликали нас примушувати каятися інших, але до кожного з нас звернений їх вічний заклик: «Покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне» (Мф. 3:2). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 26 неділя після П’ятидесятниці