Милостиня є найпрекрасніша художниця і покровителька тих, хто вправляється в ній; бо вона люба Богові і знаходиться біля Нього, легко одержуючи милість для тих, для кого хоче, тільки б ми не ображали її; а вона ображається тоді, коли ми чинимо її з украденого майна; якщо ж вона чиста, то надає великого завзяття тим, хто направляє її до Бога. Сила її така, що вона благає навіть за загиблих та згрішивших. Вона розв’язує узи, розганяє морок, гасить полум’я, умертвляє хробака, рятує від скреготу зубів. Для неї безперешкодно відкривається брама небесна.

Як у цариці, котра входить, ніхто з варти, приставленої до дверей, не наважується питати, хто вона і звідки, але всі відразу приймають її, саме так буває і з милостинею; вона воістину є цариця, котра робить людей подібними до Бога. “Будьте, – сказав Господь, – милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). Вона легка і швидколітна, має золоті крила і політ, котрий тішить ангелів. Вона немов, говорить Псалмоспівець: “… голубка, у якої крила – як срібло, а пір’я сяє золотом” (Пс. 67:14). Вона літає, як голуб, золотий і живий, наділений ніжним поглядом і лагідним оком.

Немає нічого прекраснішого за це око. Прекрасний павич, та в порівнянні з цим голубом, він – ворона; така прекрасна і дивовижна ця птаха! Вона постійно дивиться вгору і огортається з усіх боків великою славою Божою; вона є дівою з золотими крильми, що розмальована і має лице біле і лагідне; вона легка і швидколітна, і стоїть перед престолом царським. Коли ми підлягаємо суду, вона раптово прилітає, з’являється і звільняє нас від покарання, огортаючи своїми крильми.

Богу вона бажана більше жертви, про неї Він часто говорить; така вона мила Йому! “Господь охороняє пришельців, – говорить Псалмоспівець, – сироту і вдову прийме” (Пс. 145:9). Її іменем сам Бог любить називатися: “Благий Господь до всіх, і милість Його на всіх ділах Його” (Пс. 144:9); і ще: “До небес піднеслася милість Твоя” (Пс. 56:11). Вона врятувала рід людський; бо якщо би Бог не помилував нас, то все загинуло б; вона примирила нас, котрі були ворогами; вона дала нам незліченні блага; вона спонукала Сина Божого стати рабом і виснажити Себе.

Тож будемо, улюблені, піклуватися про ту, котрою ми врятовані; любитимемо її, віддаватимемо перевагу їй, а не багатству, і без багатства зберігати душу свою милосердною. Ніщо так не вирізняє християнина, як милостиня; нічому так не дивуються невірні і всі, як справам милосердя. І ми часто потребуємо цього милосердя, і кожного дня звертаємося до Бога: “Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї” (Пс. 5о:3). Але спочатку ми самі почнемо справи милосердя або, краще сказати, не ми почнемо раніше, але сам Бог уже явив милість свою до нас. Тож будемо, улюблені, хоча б позаду йти за Ним.

Якщо люди милують того, хто милує, хоча би він зробив безліч гріхів, то тим паче – Бог. Послухай Пророка, котрий говорить: “А я, мов оливкове зелене дерево в домі Божім” (Пс. 51:10). Тож будемо подібні до оливи; відгородимося з усіх боків заповідями; бо недостатньо бути лише оливою, але треба бути й “плідною”. Є люди, котрі подають милостиню мало, чи за цілий рік один раз, чи один раз щотижня, чи лише при нагоді; вони – оливи, але не плідні і навіть сухі; як ті, що подають милостиню, вони – оливи, а як ті, що подають не щедро, вони – не плідні. Тож будемо плідними. Я часто говорив і зараз повторюю: важливість милостині вимірюється не кількістю того, що подають, але прихильністю того, хто подає.

Ви знаєте про вдовицю; добре завжди пригадувати цей приклад, щоби і бідний не зневірювався, уявляючи її, що поклала дві лепти. Під час будівництва скинії деякі принесли вовну, але й вони не були знехтувані. Якщо б ті, котрі мали золото, принесли вовну, то були б прокляті; але оскільки в тих, хто приніс її, тільки це й було, то вони не знехтувані. Так і Каїн був засуджений не за те, що приніс у жертву малоцінне, але за те, що приніс наймалоцінніше зі всього, що мав. “ Проклятий неправдивий, – говорить Пророк, – у якого у стаді є незіпсований самець, і він дав обітницю, а приносить у жертву Господу пошкоджене…” (Мал. 1:14). Не просто так сказав, але якщо має і шкодує.

Отже, хто не має, той не підлягає осудженню, чи, краще, той навіть гідний нагороди. Що маловажніше двох лепт і мізерніше за вовну? Що малоцінніше за міру муки? Але Бог благоволив прийняти і це нарівні з биками і золотом. “Бо коли є стараннiсть, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має” (2Кор. 8:12). “Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його” (Пр. 3:27). Тому напучую вас: будемо охоче роздавати майно своє бідним; хоча би воно було й мале, ми отримаємо нагороду однакову з тими, хто подає багато, і навіть більшу, ніж ті, хто роздає тисячу талантів. Якщо ми робитимемо це, то отримаємо невимовні скарби від Бога, тобто якщо будемо не лише слухати, але й робити, не тільки схвалювати, але й показувати це на ділі. Нехай сподобимося їх всі ми, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань