Проповідь священика Гліба Козлова в Двадцять сьому неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору» (Іов. 5:7) – нарікає багатостраждальний Іов, а з ним, частенько, і ми. Пошук сенсу життя, наповненого стражданнями і смертю, у всі часи був одним з основних завдань і філософії і богослов’я. У 18 столітті (Лейбніц, 1710 р.) виник навіть такий термін як «теодицея» (від грец. θεός, «Бог, божество» + δίκη, «право, справедливість»), тобто «Бого-виправдання», спроба виправдати благе управління Всесвіту Богом, незважаючи на наявність у світі зла.

І дійсно, чим провинилася жінка, «що мала духа немочі років вісімнадцять» (Лк. 13:11)? І «ті вісімнадцять, на яких упала башта Силоамська і побила їх, були винні більше за всіх, що живуть в Єрусалимі» (Лк. 13:4)?

Господь відповідає на це – «Ні, кажу вам; але, якщо не покаєтесь, усі так само загинете». Покаяння – μετάνοια грецькою – це дослівно «зміна розуму», зміна людини, зміна цілей її розуму, справ і усього життя. Що ж закликає нас змінити Ісус?

Коли в раю Адам замість волі Божої вибирає свою, він тим самим замість Бога ставить у центр своїх спрямувань, свого серця, життя свого – самого себе. Він так реалізує дану Богом свободу, що замість світу, утвердженого Богом і в Богу, створює світ, не обґрунтований, світ, що не має джерела життя, створює світ, що відвернувся від Джерела і Подавця усього. Так у прекрасне і досконале творіння Боже входить обмеженість, страждання і смерть. «Проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого… доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся» (Бут. 3.17-19).

Вигнання Адама і Єви з раю, Бенджамін Вест

І в цьому сенсі, звичайно, можна говорити, що будь-яка хвороба, будь-яке страждання – від сатани, що це – пасивний стан залежності від занепаду світу в цілому і людини зокрема. Таким чином, тяжкі тяготи і хвороби – швидше не мстиво-юридична відповідь на питання «за що?», а гірка відповідь на питання «чому?». Людина відвернулася від Радості і Життя і тому набула страждань і смерті.

І ось, Христос кличе нас покаятися, щоб не загинути. Кличе «змінити розум», зробити зусилля, щоб вибрати замість смерті – Життя. Але як же важко, майже неможливо, «зв’язаним сатаною ось вже багато років» зробити це зусилля!

І можливо, страждання – це ще і відповідь на питання «для чого?». Виноградар довготерпить і не рубає безплідної смоковниці, Господь зціляє жінку, що страждає, Бог прощає нам наші гріхи – не за заслугами, а дарма, бо Він є Любов.

«Вірне і всякого прийняття гідне слово, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішників, серед яких я перший», – каже нам апостол Павло. «Та для того я й помилуваний, щоб Ісус Христос на мені першому показав усе довготерпіння, як приклад для тих, які будуть вірувати в Нього, для життя вічного» (1Тим. 1:15,16).

Господь не лише дає людині свободу вибору, але і страшні наслідки нашого зловживання цією свободою обертає на благо.

Ось тільки побачити це благо людині, що страждає від гріха, дуже непросто. Начальник синагоги не помічає, що намагаючись відстояти буквальне виконання закону, з обуренням відстоює своє розуміння, іншими словами – не Закон Божий, а власний закон. Адже сенс заповіді про суботу саме в тому, щоб дати людині день пам’яті про Бога, дати можливість спробувати хоч один день на тиждень жити не для себе, а для Бога, кінець кінцем – для Іншого, для Любові. І ось, Господь, що прийшов не порушити закон, але виконати (Мф. 5:17), і закликає нас до «зміни розуму», до покаяння, закликає побачити цей сенс заповіді про суботу. «Господь сказав йому у відповідь: лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого або осла від ясел і не веде напувати? А цю дочку Авраамову, яку зв’язав сатана ось уже вісімнадцятий рік, чи не належало визволити від цих пут у день суботній?» (Лк. 13:15-16).

Зцілена від недуги жінка зуміла прийняти дар Христовий не лише як полегшення тілесних страждань, але і як дар віри, дар, що зціляє від страждань душу. «Вона зараз же ви­просталась і почала славити Бога» (Лк. 13:13).

«Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється. Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу» (2Кор. 4:16-17).

«І коли Він говорив це, усі, що противилися Йому, засоромились; і всі люди раділи всім славним ділам Його» (Лк. 13:17). Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці