Не будемо слабшати духом, коли просимо щось у Бога і довго не отримуємо. Бо хоча би ми і нічого не отримали від Нього, одну тривалу співбесіду з Ним чи не слід вважати вартою незліченних благ?

Але постійна молитва, говориш, трудна справа. А яка з добрих справ, скажи мені, не трудна? Та в тому то, скажеш, і труднощі великі, що з пороком поєднано задоволення, а з чеснотою – труд. Я думаю, багато хто на це шукає пояснення. Яка ж на те причина? Спочатку Бог дарував нам життя, вільне від турбот і вільне від трудів: та ми не скористалися, як треба було, цим даром, а розбестились через недбальство і втратили рай. Тоді-то Бог зробив життя наше дуже важким, і на виправдання своє перед родом людським ніби так говорить: Я дарував вам спочатку насолоди, але ви від свавілля стали гіршими; тому Я призначив накласти на вас труди і піт.

Коли ж і труди не приборкали нас, Він дав закон, котрий містить у собі багато заповідей, наклавши на нас, як на коней неприборканих, узди і пута, аби стримати пориви, як чинять приборкувачі коней. Ось чому життя наше поєднане з трудами, бо без трудів ми зазвичай розбещуємося. Природа наша не може не діяти, а інакше легко схиляється до зла. От, наприклад, людині цнотливій чи яка відрізняється якоюсь іншою чеснотою, не потрібні були б ніякі подвиги; а вона би і спала, і, однак, у всьому встигала: до чого б привело таке послаблення? Чи не до гордості і зарозумілості?

Чому ж, говориш, зі злом поєднане велике задоволення, а з цнотливістю важкий труд і тягар? Але яка була б тобі і благодать, або за що ж би ти отримав нагороду, якщо б це була справа нетрудна? Я і тепер можу назвати багатьох таких, котрі за природою своєю відвертаються від злучення з жінками і втікають, як від чогось поганого, від самої бесіди з ними: та скажи, будь ласка, чи називати їх за це цнотливими, і чи будемо ми їх увінчувати і прославляти? Зовсім ні. Бо цнотливість є стримування і перемога над похотями боротьбою. Так і на війні: чим сильніша битва, тим величнішим тоді буває і торжество, а не тоді, коли ніхто і рук не піднімає.

Є багато і сумирних за природою людей: чи можемо назвати їх лагідними? Зовсім ні. Таким чином і Христос, говорячи про три види скопців, два з них залишає без вінців, а один уводить у царство. Та для чого, скажеш, потрібне зло? І я те ж кажу: але хто ж є винуватець зла? Хто інший, як не наше самовільне недбальство? Але треба би бути, говориш, лише добрим? А яка властивість добра? Тверезитися і бадьоритися чи спати і віддаватися безпечності? А чому, скажеш, не визнано за краще, – щоби добро чинилося без праці? Такі слова властиві тваринам і ненажерам, котрі визнають богом своє черево.

Що це – слова ледарства, ось – поміркуй: якщо б де-небудь були володар і воєначальник, і володар спав би і бенкетував, а воєначальник з великими трудами отримував би перемоги, кому з них ти надав би славу? Кому належав би плід радісних подій? Бачиш, що душа більш схильна буває до того, у чому найбільше працює. Тому і Бог поєднав з чеснотою зусилля, бажаючи пригорнути до неї душу. Саме тому ми дивуємося чеснот, хоча самі її і не чинимо; а порок ганимо, хоча він здається й вельми приємним. А якщо спитаєш: чому ми не дивуємося людям добрим за природою, а більше тим, котрі такими є за вільним зволенням? Це тому, що справедливість вимагає віддавати перевагу працюючому, а не непрацюючому.

А чому, скажеш, ми сьогодні працюємо? Тому, що життя без праці ти не хотів провадити розсудливо. Якщо дослідити уважно, то неробство і без того, зазвичай, розбещує нас і спричиняє багато трудів. Наприклад, залишимо в ув’язненні якусь людину і станемо лише годувати її і наповнювати її черево, не дозволяючи їй ні ходити, ні займатися якоюсь справою; нехай вона насолоджується трапезою і ложем і постійно пересичується: чи може щось бути нещаснішим за таке життя? Але інша справа, скажеш, займатися чим-небудь, а інша – трудитися; адже можна було тоді (у раю) діяти без трудів? Чи не так?

Звичайно, так; цього і Бог хотів, але ти сам не стерпів. Бог повелів тобі обробляти рай, призначивши в цьому тобі заняття, але не прилучивши з цим ніякого зусилля; а якщо б і спочатку в людини був труд, то пізніше Бог не поклав би на неї труда у вигляді покарання. Бо можна робити і не трудитися, як це властиво ангелам. Тепер брак сили чинить нам багато труду, а тоді цього не було, бо “I спочив Бог, – говорить Писання, – у день сьомий від усіх діл Своїх” (Євр. 4:4), розуміючи тут не неробство, а нетрудність справи. Бо Бог ще й нині діє, як говорить Христос: “Отець Мій донині робить, і Я роблю” (Ін. 5:17).

Отже, переконую вас, відклавши всяке недбальство, подбати про чесноту. Бо задоволення пороку тимчасові, а скорбота постійна; від чеснот ж, навпаки, радість нескінченна, а труд – лише тимчасовий. Чеснота ще до отримання вінців утішає свого трудівника, живлячи його надіями; а порок, ще раніше за майбутнє покарання, мучить свого виконавця, терзаючи і страхаючи його совість і примушуючи дивитися з підозрою. А чи не гірше це за найбільші труди, всіляке виснаження? А якщо б навіть цього не було, а було б лише задоволення, чи може щось бути нікчемнішим за таке задоволення? Воно, як скоро з’являється, так і щезає, в’янучи і втікаючи раніше, ніж встигнемо запанувати над ним; чи розуміти тут задоволення плоті, чи розкоші, чи багатства: бо все це щодня невпинно старіє. А якщо настане ще і покарання, і мука, що може бути нещаснішим за людей, котрі віддаються пороку?

Отож, знаючи це, будемо терпіти все заради чеснот; таким чином ми сподобимося і істинної радості, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань