Про причини, які призвели до зцілення сліпого Вартимея, роздумує редакція сайту . . .

Одного разу, коли Христос разом з учнями наближався «до Єрихона, один сліпий сидів край дороги і просив милостині. Почувши, що повз нього проходить народ, запитав: що це таке? Йому сказали, що Ісус Назарянин проходить. Тоді він закричав: Ісусе, Сину Давидів, помилуй мене! І ті, що йшли попереду, примушували його замовкнути; а він ще голосніше кричав: Сину Давидів, помилуй мене! Зупинившись, Ісус звелів привести його до Себе. Коли той наблизився до Нього, спитав його: чого ти хочеш від Мене? Він сказав: Господи, щоб мені прозріти! Ісус сказав йому: прозри! Віра твоя спасла тебе. І він умить прозрів і пішов за Ним, славлячи Бога; і всі люди, побачивши це, віддали хвалу Богові» (Лк. 18:35-43).

Треба віддати належне сліпому, про якого з Євангелія від Марка (10:46) ми дізнаємося, що звали його Вартимей: він дійсно дуже хотів прозріти. І в цьому прагненні ніщо не могло стати йому на заваді, навіть погрози оточення. Загалом, багато хто може вважати, що кожен сліпий прагне прозріти, проте це не так: багато сліпців так призвичаюються до свого становища, що навіть уявити не можуть, що колись можуть стати зрячими. Звідки така упевненість? – Все через те, що сліпота, як будь-яка інша хвороба, часто стає другою натурою людини, ба більше, для багатьох людей вона стає їх сутністю, вони навіть уявити себе не можуть без цієї хвороби. А сліпота – це більше ніж хвороба, це стиль життя. Ясна річ, що вимушений, але стиль, через що багато сліпців навіть уявити не можуть себе зрячими. А що вже казати, коли людина народилася сліпою або ж втратила зір багато років тому? Для таких набути зір – це не фантастика, це просто щось, що перебуває за межами реальності…

Нам не відомо, чи народився Вартимей сліпим чи все ж таки колись міг бачити, проте нам достеменно відомо, що він хотів бачити. Хотів пристрасно, і жодні погрози не похитнули його бажання. І це бажання не залишилось непоміченим Богом: «Прозри! Віра твоя спасла тебе». Отже, віра – це зовсім не розрахунок чи наперед продуманий план, віра – це пристрасть, віра – це імпульсивний вчинок людини, продиктований їй любов’ю до Бога. А як же, «віра від слухання, а слухання від слова Божого» (Рим. 10:17)? Здавалося, у цьому біблійному визначенні немає місцю імпульсивним, пристрасним поривам, принаймні, багато поколінь вірних вважали саме так… Але Біблія каже: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь» (Мф. 22:37,38), – а любов і холодний розрахунок – речі не сумісні…

Про це забуває багато вірних, перемикаючи свою увагу на продовження Христових слів: «Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 22:39). І часто це стає для багатьох з них своєрідним «каменем спотикання»: любов до ближніх привертає в них всю увагу, люди стараються дотриманням цієї заповіді догодити Богу, догодити настільки сильно, що повз їх увагу прослизає очевидний факт: що любов до Бога має бути основою нашої любові до ближніх, а зовсім не навпаки. Тобто, якщо ми дійсно любимо Бога, то любити ближніх для нас стане цілком природним явищем, на яке просто не звертатимемо уваги. На кшталт, дихання: ми дихаємо і …зазвичай не помічаємо цього, бо це є природним для нас. Виходячи з цього, Вартимей передусім любив Бога, а зір, здатність бачити для нього було просто поверненням до природного стану, адже Господь Бог створив зір, а зовсім не сліпоту.

От так любов до Бога повернула Вартимею зір, те ж саме Він може (і хоче) для кожного з  нас: повернути природній стан речей. Але це відбувається не так вже часто, і вся справа, як можна здогадатися, міститься саме в людях: для багатьох з  них протиприродне підмінило природне, і це людей цілком влаштовує: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15).

Редакція сайту

Усе по темі: 31 неділя після П’ятидесятниці