Проповідь священика Гліба Козлова в Неділю про блудного сина . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Ми часто чекаємо від Бога дарів, благодаті, допомоги, і отримавши їх, «через кілька днів» відходимо «у далекий край», де «розтрачуємо» усе отримане, живучи на «далекій» від Нього стороні. Покладаючись на багатство і невичерпність дарів, не докладаючи власних зусиль до їх збереження і примноження, не співпрацюючи з Отцем, а лише користуючись отриманим, ми непомітно для самих себе «розтрачуємо своє майно». І коли, нарешті, ми «розтрачуємо усе» отримане від Бога на початку нашого християнського, і, мабуть, взагалі життєвого шляху, коли ми розтрачуємо усе, що отримали абсолютно незаслужено, дарма, авансом, настає в нашій країні, у душі нашій, «великий голод» і ми, як і молодший син із сьогоднішньої притчі, «починаємо мати» потребу, впадаємо в смертну нужду добровільного залишення Богом.

Тоді починаємо ми шукати хоч якогось виходу з цього сумовитого поневолення гріху, з цього голоду нашої безблагодатної несправності. Тоді ми часом раді «насититися» ріжками, які їдять свині, вгамувати цей голод будь-якою заміною втраченого, будь-яким сурогатом замість добровільно перерваного спілкування з Отцем. Втративши дитячу радість життя і наївну віру неофіта, ми намагаємося заповнити їх місце у своїй душі знанням правил і догматів, виконанням законів і дотриманням формальностей. Ми намагаємося довести самим собі, що Бог не дає нам усе безпричинно і дарма (що, звичайно, накладає на нас страшні узи любові і свободи), а нібито чекає від нас виконання набору формальних вимог.

Батько в сьогоднішній притчі не вимагає нічого від чад своїх, навпаки, Він віддає їм усе, що має. Не він, а вони шукають формальної «справедливості» і букви «закону». Один каже «дай мені частину майна, що належить мені». І батько розділяє їм майно. Другий вимагає козеня для святкування з ким завгодно, аби не з Батьком і братом, а Батько каже йому, що «все моє – твоє». При цьому ніхто з них не думає про Батька, а шукає лише свого – свого щастя, своєї волі, своєї справедливості, а Батько жаліє їх не заради їх прав і заслуг, а за своєю любов’ю і милістю, Він піклується про кожного з них, і про явного грішника молодшого сина, і про зовні «праведного» старшого.

І можливо варто було б нам перестати сподіватися на певні «духовні технології», перестати вираховувати свої уявні заслуги і чужі явні гріхи, припинити спроби виставити Бога боржником, який «ніколи не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися з друзями моїми», а спробувати разом з героєм сьогоднішньої притчі «опам’ятатися» і сказати: «Отче! Згрішив я перед Тобою і вже недостойний зватися Твоїм сином», можливо тоді вдасться і нам розчути Його швидку відповідь, що перериває синівське самоприниження, «Станемо веселитися! бо цей син мій був мертвий і ожив, пропав і знайшовся». Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя про блудного сина