Ті, котрі бажають більшого, бідніші за найзлиденніших, бо страждають більшою і жорстокішою духовною скорботою, що можна бачити з наступного. Колись спіткало наше місто бездощів’я; всі тремтіли за життя своє і молили Бога врятувати їх від цього страху. Тоді можна було бачити “небеса…, які над головою твоєю, зробляться міддю”, як говорить Мойсей (Втор. 28:23), і смерть, жахливішу за всі види смерті, очікувану щоденно. Але потім, слава людинолюбному Богові, понад усяке сподівання полився згори надзвичайно рясний дощ, і всі стали радіти і торжествувати, ніби вийшовши зі самих воріт смерті. Тим часом, серед таких благодіянь Божих і під час загальної радості, один з найбагатших людей ходив зажурений та смутний, наче омертвілий від горя, і, коли багато хто питав його, чому під час загальної радості він один сумний, тоді він, не змігши навіть приховати своєї болісної пристрасті, спонукуваний силою цієї хвороби, відкрито оголосив причину: маючи, казав він, безліч мір пшениці, я не знаю, як мені тепер збути її.

Невже, скажи мені, ми будемо шанувати його після таких слів, за котрі треба би було побити його камінням, як людину жорстокішу за всякого звіра і спільного ворога? Що ти говориш, людино? Ти журишся через те, що не загинули всі, щоби тобі зібрати золото? Хіба ти не чув, що говорить Соломон: “Хто утримує в себе хліб, того кляне народ” (Пр. 11:26)? І ти ще ходиш, спільний вороже благоденства всесвіту, противнику людинолюбства Господа всіх, друже чи, краще, рабе мамони? Чи не слід було відсікти такий язик? Чи не слід було вирвати серце, котре промовило такі слова? Чи бачиш, як золото не залишає людей людьми, але робить їх звірями і бісами? Що може бути огидніше за багатія, котрий щоденно бажає голоду, щоби в нього було золото?

Пристрасть викликає в нього зовсім протилежне: він не радіє численності набутих плодів, але саме через те сумує, що набув занадто багато. Оскільки треба було б радіти, що він має багато, він саме через те сумує. Чи бачиш, що багатії не стільки відчувають задоволення від благ здобутих, скільки зазнають скорботи від благ ще не отриманих? Той, хто мав безліч мір пшениці, сумував і журився більше за голодного; тоді як той, хто мав лише хліб насущний, радів, веселився і дякував Богові, а володілець такого багатства сумував і вважав себе загиблим. Отже, не достаток робить приємність, а мудрість; без неї, хоча би хтось захопив усе, буде в такому ж настрої, так же сумуватиме, як і позбавлений усього. Як ті, хто поринає в пияцтво, не відразу впиваються, але коли вже наповняться вином, тоді і розпалять у собі величезне полум’я. Так і ці, чим більше мають у себе, тим більшу відчувають нужду, і чим більше здобувають, тим більше зубожіють.

Це сказано мною не йому лише, але й кожному з одержимих подібною хворобою, хто підвищує ціни на товари і ввергає ближнього в убозтво. Вони ніколи не мають на увазі людинолюбства, але завжди під час продажу керує багатьма пристрасть користолюбства. Тому Бог, бачачи, що багато хто не слухає заповідей Його і тримає в себе все під замком, і, прагнучи іншим чином спонукати їх до людинолюбства, щоби вони хоча б через необхідність робили щось добре, викликає в них страх більшої втрати, і самим плодам земним не дозволяє зберігатися довго, щоби люди, принаймні, через побоювання втрати чи зіпсуття, чи вогню, мимоволі пропонували потребуючим те, що злобно зберігали вдома. І, однак, деякі такі ненаситні, що не напоумлюються і цим.

Багато хто не давав жодного шматка хліба голодному, а повні житниці викидав у річку. Вони не слухали Бога, Котрий повеліває подавати нужденним; тому гнилість примушувала їх, проти волі, кидати все бережене і віддавати цілковитому зотлінню; таким чином вони наражалися на великий глум і накликали на свою голову, разом із втратою, багато проклять. І це тут, а що буде там, яке це слово виразить? Як вони тут пшеницю, яка зігнила і стала непридатною, кидають у річки, так і їх, котрі роблять це і через це саме стають непридатними, Бог ввергне в ріку вогненну. Як пшеницю з’їдає черва і тління, так їхню душу – жорстокість і нелюдяність.

Зібрання повчань