Неділя м’ясопусна (Мф. 25:31-46)
«Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили».
Протягом кількох днів будемо роздумувати над темою «Хто любить Ісуса Христа – ніколи не повинен гніватись на ближнього».
Ісус віддавав перевагу чесноті смирення і лагідності. Та й апостолів Своїх навчав, щоб вони були смиренними і лагідними (Мф. 11:29).
Піднесений на хресті, у той час, коли розгніваний натовп кидав на Нього образи та прокляття, Він нічого не робив, а тільки просив Бога Отця: «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34).
У Святому Письмі написано: «Ти – Бог смиренних, Ти – помічник принижених, заступник немічних, покровитель упалих духом, спаситель безнадійних» (Юдт. 9:11). Бог ласкаво приймає їхні молитви: «Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мф. 5:5). Справжню, обіцяну землю, тобто небо!
Фактично Святі не проймаються злопам’ятством супроти тих, які їх лихослов’ять, і надалі їх ще більше люблять. Свята Тереза говорила: «Мені видавалось, що мене охопило якесь нове почування стосовно осіб, які мене судили погано».
«І мир Божий, який перевищує всякий розум, збереже серця ваші й помисли ваші в Христі Ісусі» (Флп. 4,7) – писав ап. Павло до своїх учнів. Щоб відчути насолоду цього миру, навіть коли нас пригнічують упокорення та наклепи, потрібно стати мертвим у Господі.
Покірна людина, подібно до померлого, спокійно сприймає всі образи і зневаги.
«Щасливий той, хто добирається до тієї високої чесноти. Мир панує в його серці, мир який є тут, на землі, найціннішим скарбом, що являє собою усе, – писав Франциск Салезький.
І справді, для чого вся купа багатств і почестей, коли душа неспокійна, а серце не втішається миром?