Сьогодні спасіння нашого початок
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«Сьогодні спасіння нашого початок!» Сьогодні такий радісний, такий славний день, що в старовинні часи казали, ніби цього дня, у свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, «птах гнізда не в’є, діва коси не заплітає», тобто на знак значності і важливості події, що святкується, не лише людина, але і творіння безрозсудне перебуває у свободі від звичайних справ і занять. Чому саме це свято так шанує наш церковний народ? Тому, ймовірно, що знає від прадідів своїх, що ті залишали на початку весни усі свої найбільш невідкладні справи і з’єднувалися в молитві, щоб разом прославити початок того чудового, незбагненного процесу, який називається спасінням пропащої людини.
Як кожен з нас у хвилини нещастя, хвороби, туги сподівається на помічника, покровителя, рятівника, того, хто візьме на себе хоч би частину нашого болю, нашої біди, так усе людство в цілому, з моменту вигнання з Раю, сподівалося і чекало свого Спасителя! Того, Кого Бог обіцяв людям Своїм. Того, Хто простить і спокутує усі гріхи. Того, Хто утре кожну сльозу. Того, Хто зробить осмисленим наше життя. Того, Хто звільнить нас від страху смерті і самої смерті. Зробити і виконати завдання такого гігантського масштабу, допомогти разом усьому людству не під силу жодному з людей. Хоча нам відомо, що упродовж тривалої людської історії з періодичною постійністю з’являлися на землі самозванці, які запевняли усіх навколо, що вже вони «знають, як…» Знають, як врятувати світ, як усіх нагодувати, як зцілити найстрашніші хвороби, як, нарешті, усіх зробити щасливими… Але усі ці безумні спроби узяти на себе справу Божу незмінно закінчувалися крахом, руїнами, смертю. Так було завжди. І проте, не помирає в людстві, що відвернулося від Бога, очманіла надія «на князів, на синів людських», і цілком можливо, що рано чи пізно ця оскаженіла надія кине більшу частину роду людського прямо в обійми антихриста.
Тільки Бог може спасти нас! Але, створивши нас вільними, Він спасає нас не без нашої участі. Не можна насильно ощасливити. Не можна над силу полюбити. Навіть Бог не зможе спасти нас, якщо ми того не захочемо, тому що Бог, в Якого ми віримо, – Вседержитель, а не насильник. У відповідь на благодать, що виливається з Неба, земля має дати плід свій. Ось чому у відповідь на слова Архангела: «Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе» – прозвучали такі тихі, сповнені такої нез’ясовної лагідності слова Божої Нареченої: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:35,37).
Зараз, коли Церква торжествує на Небесах і в якомусь сенсі торжествує і тут, на землі, бо і тут вона не розпалася, не зникла, не перетворилася на певне міністерство треб, – нам здається, що згода Марії на такі дивні, такі незбагненні, такі таємничі архангельські слова була чимось цілком природним. Але згадаємо, що Діва батьками Своїми була присвячена Богові, згадаємо, що Вона, через це присвячення, не могла, не мала права бути дружиною і матір’ю, а Йосиф зобов’язаний був зберігати Її дівоцтво! Через те і каже Вона Ангелу: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» І ось та, що не знала чоловіка, вона не відмовляється народити, прекрасно усвідомлюючи, що усі, і в першу чергу Йосиф, засумніваються в Її чистоті? Якщо пам’ятаєте, в Євангелії від Матфея написано: «Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її» (Мф. 1:19) Відпустити куди? У Неї нікого у світі не було. Окрім дому Йосифового в Неї не було притулку. Окрім їжі, яку він Їй давав, у Неї не було харчування. Якою ж повинні бути віра, упокорювання, послух волі Божій, мужність, нарешті, щоб покірливо погодитися на те, що було запропоновано Їй! Так, то була мужність, що нескінченно перевершує мужність, жалість і самовідданість Йосифа, який в Євангелії названий праведним!
А наше спасіння почалося з тихої, покірливої відповіді Діви Марії: «Нехай буде Мені за словом твоїм». Тобто: «Нехай станеться те, що ти сказав, Я – готова».
Був колись зворушливий звичай: у день Благовіщення, з якого почалося звільнення людини і усього творіння від рабства гріху, на свободу випускали птахів, і зграї пташок злітали з церковних папертей у синє весняне небо, співом своїм, трепетанням своїх щасливих крил сповіщаючи початок весни в природі і таємничо символізуючи початок позбавлення людини від поневолення смерті і страху, благовістя про те, що «сьогодні спасіння нашого початок!» Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці