Апостол Павло, закликаючи коринтян до цнотливості, говорить: “Хіба не знаєте‚ що тіла ваші є члени Христові? Отож, узявши члени Христові, чи зроблю їх членами блудниці? Зовсім ні!” (1Кор. 6:15). Нічого не може бути страшнішого за ці слова. Не сказав “Отож, узявши члени Христові ”, з’єднаю їх з блудницею, але що? “Зроблю їх членами блудниці!” Такий вислів набагато разючий. Далі показує, як з розпусником це буває: “Хіба не знаєте, що той, хто з’єднується з блудницею, стає одним тілом з нею?” (в. 16). Звідки це відомо? Бо “обидва будуть, – каже, – одна плоть. А хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом” (в. 17). Приставши один до одного, двоє вже не можуть бути двома, але обоє стають одним.

“Уникайте блудодіяння” Не сказав: стримуйтесь, але “уникайте”, тобто старанно намагайтеся віддалятися від цього пороку. “Всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить” (в. 18). Але хіба, скажеш, убивця, користолюбець і грабіжник не оскверняє своєї руки? Це всякому відомо; та оскільки не можна було сказати, що немає нікого гіршого за розпусника, то він інакше зображає важливість цього гріха, пояснюючи, що від розпусти все тіло стає нечистим; воно оскверняється так, наче потрапляло б у брудну посудину, наповнену нечистотою.

Тяжким є і той, і другий гріх – і користолюбство, і перелюб; і той, і другий ввергає в геєну, але, роблячи все передбачливо, Павло показує тяжкість гріха перелюбу всім, чим міг. “Хіба не знаєте, що тіла ваші є храм Святого Духа, Який живе у вас?” (в. 19). Не просто сказав: “Духа”, але: “Який живе у вас”, щоби втішити слухачів, і для пояснення цих слів додав: “Його ви маєте від Бога”: вказав Винуватця, щоби і піднести їх, і налякати величчю дару і милістю Подателя. “Тож уже не належите до себе самих”. Це не лише служить для викриття, але й спонукає до доброчесності. Як, говорить, можеш ти робити, що хочеш? Ти не владний над собою. Цими словами він не відкидає свободи, але відхиляє від пороку і показує піклування про нас Господа. Тому і додав: “Бо ви куплені дорогою ціною!” (в. 20).

Що ж означає: “Тож уже не належите до себе самих”? І що він хоче підказати цим? Переконати нас, щоби ми не грішили і не наслідували порочні похоті душі. У нас буває багато порочних побажань, та ми повинні стримуватися, тому що можемо; а якщо б ми не могли, то і переконання було б зайве. Дивися, як він укріплює нас. Сказавши: “Тож уже не належите до себе самих”, не говорить далі: а підкорені необхідності, але: “Бо ви куплені дорогою ціною”. Чому ж він так говорить? Тут, можливо, дехто скаже: слід було б показати, що в нас є Владика. Але це в нас спільне з язичниками; а “бо ви куплені дорогою ціною” належить суто нам. Він нагадує про велич благодіяння і спосіб нашого спасіння, показуючи, що ми відпокутувані тоді, коли були чужими Йому, і не просто, але “ціною”. “Отже, прославляйте,” – говорить, – являйте “Бога” і в тілі вашому, і в дусі.

Напучує не лише тілом не здійснювати перелюбу, але і “в дусі”, і в душі не помишляти нічого порочного і не позбавляти себе благодаті. “Я є суть Божа”. Постійно нагадує нам, що все в нас від Господа: і тіло, і душа, і дух. “Божими” назвав він їх не лише тому, що Бог створив їх, але й тому, що коли вони стали чужими Йому, Він удруге здобув їх ціною крові Сина Свого. Дивися, як він спрямовує все до Христа, як підносить нас на небо. Ви, говорить, члени Христові, ви – храм Духа; тож не будьте членами блудниці; ви безчестите не своє тіло; бо тіло ваше – не ваше, а Христове.

Уявляючи все це, соромся того, хто живе в тобі; це – Утішитель; бійся того, хто з’єднався з тобою і привласнив тебе Собі; це – Христос. Уявляй це і будь цнотливим. Ти не маєш влади над плоттю на задоволення порочних побажань, а лише на виконання заповідей Божих. Тому, благаю вас, уникайте розпусти. Для чого сієш, де не можеш пожати; або, краще сказати, якщо і пожнеш, то самий плід укриє тебе неславою? Якщо й народиться дитя, тобі ганьба, і воно через твою провину буде страждати, як незаконнонароджений і той, хто не має імені. Хоча б ти залишив йому велике багатство, все одно буде він безчесним у домі, безчесним у місті, безчесним перед судом. Безчесним будеш і ти сам, як у житті, так і після смерті.

Бо, якщо і вмреш, залишаться після тебе пам’ятки твоєї ганьби. Навіщо ж тобі все ганьбити? Та й навіщо сіяти там, де сама нива намагається занапастити плід? Де багато причин безплідности? Де раніше від народження здійснюється вбивство, так що ти блудницю не лише не стримуєш у розпусті, але ще й робиш убивцею? Або, правильніше сказати, дещо гірше за вбивство; бо не знаю, як і назвати це. Тут не умертвляється народжене, але самому народженню ставиться перешкода. Що скажеш у своє оправдання? Чи не означає це, що ти знущаєшся над даром Божим, повстаєш проти уставів Божественних, гонишся, як за благословінням, за тим, що є прокляттям, скарбницю народження робиш скарбницею вбивства, жінку, створену для дітородіння, схиляєш до дітоумертвлення?

Бо розпутна жінка не відмовиться і від такого лиходійства, і тим накличе великий вогонь на голову твою. Хоча вона сама відважиться на злочин, але головною причиною будеш ти. Це призводить і до ідолопоклонства. Багато розпусниць, щоби викликати прихильність до себе, використовують чимало принад, зверталися до чаклунства і застосовували чари та інші незліченні засоби. Та незважаючи на таку ганьбу, на небезпеку стати вбивцею, ідолопоклонником, багато хто вважає справу цю нічого незначущою.

Отже, набагато краще – і не зазнавати цього огидного гріха. Але якщо хтось коли-небудь упаде, то хай застосовує лікування для очищення від цього гріха. Яке ж лікування? Гарячі джерела сліз, зітхання, котрі йдуть з глибини серця, постійна скруха, ревні молитви, милостині, осудження вчиненого, рішимість більше не робити таких справ; так гріх суттєво змивається, так очищується нечистота душі. А якщо ми, згрішивши, будемо осуджувати вже зроблене, і потім знову починати те ж саме, то не буде нам ніякої користі від очищення. Бо хто обмивається і знову оскверняється тим же брудом, і хто руйнує те, що збудував, і знову будує, щоби зруйнувати, той не здобуває нічого більше, як тільки працювати і трудитися даремно.

Так і ми, щоби нам не змарнувати життя даремно і марно, очистимо колишні гріхи і всю решту життя провадитимемо в цнотливості і чесності, і в інших чеснотах, щоби, здобувши собі милість Божу, ми удостоїлися Царства Небесного. Амінь.

Зібрання повчань