Дивовижна справа – терпіння! Воно приводить душу ніби в тихе пристановище, рятуючи її від хвиль та шкідливих вітрів. Христос завжди навчав нас терпінню, але особливо, коли Його судили і водили по різних місцях. Так, коли Його привели до Анни, Він відповідав з великою лагідністю, і слузі, котрий ударив Його по щоці, сказав такі слова, котрі можуть знищити всяку гордість. Звідси Він перейшов до Кайяфи, потім до Пилата і, провівши таким чином цілу ніч, Він усюди і в усьому виявляв велику лагідність.

Тоді, як про Нього говорили, що Він – злодій, хоча довести цього не могли, – Він стояв мовчки; а коли Його спитали про царство, тоді відповів Пилату, щоби навчити його і піднести до вищих понять. І коли бачиш, що Владика всесвіту і всіх Ангелів, зазнаючи від воїнів зневаги словами і ділами, все терпить мовчки, – чини так же і сам. Станемо не лише читати про це, але й будемо все це тримати в своєму умі – терновий вінець, одяг, палицю, побої, удари по щоках, плювання, глум.

Постійне пам’ятання про це спроможне знищити будь-який гнів. Чи будуть нас висміювати, чи будемо ми терпіти що-небудь несправедливо, – постійно станемо говорити: “Раб не більший за господаря свого” (Ін. 15:20), і будемо уявляти собі слова юдеїв, котрі вони в нестямі говорили Христу: “…Ти самарянин і що біс у Тобі” (Ін. 8:48); “Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула” (Мф. 12:24). Для того Христос і витерпів все це, щоби ми наслідували Його і терпляче зносили глузування.

Глузування дратують незрівнянно більше ніж лайка, і, однак, Він не лише стерпів їх, але й усе робив для того, щоби тих, хто знущався над Ним, врятувати і звільнити від майбутнього покарання. Так і Апостолів Він послав для їхнього спасіння, і тому ти чуєш, як вони говорять: “…знаю, що ви …зробили це через невідання” (Діян. 3:17), і такими словами заохочують їх до покаяння. Це станемо і ми наслідувати; бо ніщо так не вмилостивлює Бога, як любов до ворогів і благодіяння нашим кривдникам.

Коли хто-небудь образить тебе, ти дивися не на нього, але на диявола, котрий спонукає його до того; на диявола виливай увесь свій гнів, а його навіть шкодуй, оскільки він знаходиться під впливом диявола. Бо якщо брехня – від диявола, то тим паче від нього ж безрозсудний гнів. Так само, коли побачиш того, котрий знущається над тобою, помишляй, що це диявол спонукає його, тому що глузування – не християнська справа. І якщо той, кому заповідано плакати, хто чув слова: “Горе вам, що смієтесь тепер” (Лк. 6:25), – якщо той ганьбить інших, глузує і дратується, то він заслуговує з нашого боку не осудження, а сліз. Адже і Христос обурився духом, коли подумав про Юду.

Тож старатимемося здійснювати все це на ділі. Якщо ж ми так не чинитимемо, то ми даремно і без користі або, краще сказати, – на зло собі прийшли в цей світ. Одна лише віра не може звести нас у царство небесне; навпаки, через неї особливо і будуть осуджені ті, котрі провадять життя порочне. Бо “той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий” (Лк. 12:47); і знову: “Якби Я не прийшов і не говорив їм, то не мали б гріха” (Ін. 15:22).

Отож, яке матимемо виправдання, коли ми знаходимося всередині царських палат, удостоїлися проникнути в саме святилище, стали причасниками очищувальних таїнств і, проте, живемо гірше за язичників, котрі не сподобилися жодного з цих дарів? Якщо вони, заради суєтної слави, виявили стільки мудрості, то тим паче треба нам, на догоду Богові, вправлятися в усякій чесноті.

Зібрання повчань