Я хочу сказати дещо вашій любові для викорінення важкої хвороби в церкві. Яка ж це хвороба? Така невимовна безліч народу зібралася зараз і так уважно слухає розмову, а в найстрашнішу пору я часто шукаю його і не бачу, і сильно зітхаю, що, коли розмовляє служитель, тоді буває велике старання, напружена ревність тих, хто збуджує один одного і залишається до кінця, але коли належить явитися Христові в святих таїнствах, то церква буває порожня і безлюдна.

Чи може це удостоїтися прощення? Через таке недбальство ви позбуваєтеся і всіх похвал, заслужених ревністю до слухання повчань. Але яке буває в багатьох холодне виправдання? Молитися, кажуть, я можу і вдома, а слухати бесіду і повчання вдома неможливо. Обманюєш сама себе ти, людино; звичайно, молитися можна і вдома, але молитися так, як у церкві, де так багато отців, де однодушно посилається пісня до Бога, неможливо.

Не стільки будеш ти почутий, молячись Владиці в себе, скільки молячись зі своїми братами. Бо тут є дещо більше, як-от: однодушність, злагода, союз любові і молитви священиків. Для того і стоять священики, щоби молитви народу, будучи слабшими, поєднувалися з їхніми молитвами сильнішими і разом з ними підіймалися на небо. З другого боку, яка може бути користь від бесіди, коли з нею не поєднується молитва? Спочатку молитва, а потім бесіда; так і Апостоли говорять: “Ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову” (Діян. 6:4). Так і Павло чинить, на початку послань здійснюючи молитву, щоби світло молитви передувало навчанню, як світло світильника.

Якщо ти привчиш себе молитися ретельно, то не матимеш потреби в повчанні співслужителів, тому оскільки Бог без усякого посередника буде осявати розум твій. Якщо ж молитва одного має таку силу, то набагато більшу – молитва з народом; бо в останньої більше сили і набагато більше сміливості, ніж у молитви, здійснюваної вдома і наодинці. Звідки це видно? Послухай, що говорить сам Павло: Господь “врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить, при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас” (2Кор. 1:10,11).

Так і Петро уникнув в’язниці, бо “церква ревно молилася за нього Богові” (Діян. 12:5). Якщо ж Петрові допомогла молитва церкви і вивела з в’язниці цей стовп, то як ти, скажи мені, нехтуєш її силою і яке можеш мати виправдання? Послухай і самого Бога, Котрий говорить, що Він умилостивлюється багатьма, котрі благають Його з добродумністю. Так, виправдовуючись перед Іоною, стосовно гарбузової рослини, Він говорить: “Ти шкодуєш за рослиною, над якою ти не трудився і якої не вирощував… Чи Мені не пожаліти Ниневії, міста великого, у якому понад сто двадцять тисяч чоловік” (Іон. 4:10-11). Не даремно Він посилається на велику кількість жителів, але щоби ти знав, що однодушна молитва має велику силу. Це я хочу пояснити вам і на прикладі людської історії.

За десять років декотрі були викриті в пориванні до тиранії, як ви самі знаєте. Потім одного з вельмож, котрий був винен у злочинах, з мотузкою в устах вели на смерть. Тоді все місто вибігло на іподром, вивело і майстрових, і весь узагалі народ, зібравшись, урятував від царського гніву людину, засуджену і недостойну ніякого помилування. Так, бажаючи послабити гнів земного царя, ви зійшлися всі з дітьми та жінками; а маючи нужду вмилостивити Царя небесного і врятувати від Його гніву не одного, як тоді, і не двох, трьох чи сто, але всіх грішників всесвіту і звільнити одержимих бісом із тенет диявола, ви сидите зовні і не збираєтеся всі разом, щоби Бог, ушанувавши вашу однодушність, і тих звільнив від покарання, і вам простив гріхи?

Якщо в цей час ти будеш знаходитися на торжищі чи вдома, чи чимось необхідним займаючись, то чи не розірвеш усі ці узи сильніше за всякого лева, щоби прийти до спільної молитви? Яку, скажи мені, улюблений, матимеш ти надію на спасіння тоді? Не люди лише промовляють тут страшні слова, але Ангели припадають до Владики і Архангели моляться. Сам час допомагає їм, сприяючи їхньому проханню. Як люди, взявши оливкові гілки, вимахують ними перед царями, нагадуючи їм за допомогою цієї рослини про милість і людинолюбство, так само й Ангели тоді, замість оливкових гілок, представляючи саме тіло Господнє, благають Владику за рід людський, ніби кажучи: ми молимося за тих, котрих Сам Ти попередньо удостоїв такої любові Своєї, що віддав за них власну Свою душу; ми молимо за тих, за котрих Ти приніс у жертву це тіло.

Тому в цей час диякон ставить і біснуватих, наказуючи їм лише нахилити голову і таким положенням тіла виразити моління; бо їм не дозволено молитися на спільному зібранні братів. Тому він і ставить їх, щоби ти, зглянувшись над їхнім нещастям і безмовністю, з власної сміливості ужив за них клопотання. Отже, уявляючи все це, будемо сходитися в той час, щоби привернути милість і отримати благодать і вчасну допомогу.

Зібрання повчань