Миропомазання
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Входу Господнього в Єрусалим. . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«Гряде Господь на вільні страждання», йде наш Бог на наругу, муку і смерть «для нас, людей, і для нашого спасіння»! І от нині, напередодні Страсних днів, Він приймає помазання дорогоцінним миром, як колись Саул був помазаний пророком Самуїлом царем над Ізраїлем (1Цар. 9:16), як Аарон і сини його були помазані Мойсеєм у первосвященики старозавітної Церкви (Вих. 30:30), як Єлисей був помазаний Іллею в пророки (3Цар. 19:16). Але якщо в старозавітні часи обранці Всевишнього приймали честь і хрест свого помазання від рук видатних пророків Божих, то останній Помазаник приймає запашне миро з немічних рук нікому не відомої сестри Лазаря, якого воскресив напередодні, від тієї самої Марії, про яку Їм було сказано, що вона «благу обрала частку, яка не відніметься від неї» (Лк. 10:42). Він разом приймає і царське, і пророче, і жрецьке помазання із слабких жіночих рук, бо «Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:27-29).
Пророк, помазаний нині, Він ще буде із сльозами пророкувати про місто, в якому «лишається вам дім ваш пустий» (Мф. 23:38), як вже пророкував, підіймаючись до останньої Своєї жертовної Гори, про Себе Самого: «Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його» (Мк. 10:33,34). Ще належить відбутися Царському служінню Його, коли одержимі злістю розпинателі заволають, пританцьовуючи: «Радуйся, Царю Юдейський!» – і зроблять те, про що з жахом напише пізніше благовісник: «І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові» (Мф. 27:29,30).
Він, Великий Первосвященик, помазаний нині, ще принесе в Жертву Самого Себе за гріхи всього світу, Він ще виконає «всяку правду» (Мф. 3:15) Свого служіння, бо Сам Він свідчив про Себе: «Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» (Мк. 10:45).
Так збувається нині безмовне пророцтво волхвів, які ще до дитячої Його колиски, ще до ясел Вифлеємських принесли в дар Йому «золото, ладан і смирну» (Мф. 2:11). Золото – як Цареві світу; ладан – як Первосвященику Церкви Нового Завіту; смирну, похоронну благовонну смолу, – як Жертовному Агнцеві.
Нині Він, Агнець, Який бере на Себе гріх цього світу, вирушає у Свою останню дорогу. Саме тому, що шлях цей – останній, Він благословляє не найсильнішу з дружин злити на Нього благовонну мазь, щоб приготувати Його тіло до поховання, і таким чином свідчити про завершення усіх трьох Його служінь: Царського, Первосвященицького і Пророчого. Тепер Йому залишилося лише одне – стати Жертвою!
Христос грецькою – «помазаник», тобто Той, на Кого зійшла особлива благодать Божа, Той, Хто, при видимому тілесними очима акті узливання на Нього запашного мира, невидимою благодатною дією Духа Святого стає здатним зробити те, про що Він сам сказав Своїм учням: «Задля цього Я і прийшов – на цю годину» (Ін. 12:27). Він прийшов до нас, щоб померти за нас, і до цієї смертної Його години везе Його нині віслюк, про якого колись пророкував Захарія: «Радій від радости, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).
Тріумфують і радіють сини і дочки Єрусалиму, але тріумфування це дуже скоро обернеться для них скорботою. Вже через п’ять днів почують вони з вуст Того, Хто нині, як тріумфатор, в’їжджає у Святе Місто, страшні пророчі слова: «Дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими. Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували! Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?» (Лк. 23:28-31).
І сьогодні нас, православних християн останніх часів, апостол також закликає тріумфувати і радіти. «Радійте завжди в Господі, і ще кажу: радійте» (Флп. 4:4), – звертається він до усіх нас. І Церква наша святими і тріумфуючими співами своїми кличе нас до тієї ж радості. «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» – виголошує вона нині. І ось, щоб радість наша не обернулася гіркими сльозами «нерозумних дів» (Мф. 25:3) – дочок Єрусалимських, не забудемо, що не за тим «гряде Господь на вільні страждання», щоб нам легше і простіше жилося, а тому, щоб нагадати нам про те, де наш справжній дім, у чому наша істинна радість і де захований істинний «скарб наш» (див. Мф. 6:21). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим