і віддавати перевагу не своїй волі, а волі Божій

Христос, прийшовши, хотів навчити людей усяких чеснот; а той, хто навчає, вчить не лише словом, але й ділом; це найкраще навчання вчителя. Тому, оскільки і Христос прийшов навчити нас усякій чесноті, то Він і словами повчає, що треба робити, і сам робить. “Хто… навчить інших так робити, – говорить Він, – той буде великим у Небеснім царстві” (див. Мф. 5:19).

Подивися: Він заповів бути лагідними і покірними, і навчав цього словами. Тож дивися, як Він навчає того ж самого і ділами. Сказавши: “Блаженні убогі духом… блаженні лагідні” (Мф. 5:3-5), Він показав, як треба виконувати це. Як показав? “Встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався. Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам” (Ін. 13:4-5). Що може зрівнятися з таким смиренням? Так Він навчає цьому не лише словами, а й ділами.

Також і лагідності, і терпіння кривд Він навчає ділами. Як? Коли вдарив Його раб первосвященика, Він сказав: “Якщо Я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?” (Ін. 18:23). Він заповідав молитися за ворогів; і знову навчив цього і ділами. Бо, зійшовши на хрест, сказав: “Отче, прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23:34). Як заповідав молитися, так і сам молиться, навчаючи тебе так молитися, і сам не був бездіяльним у прощенні ворогам.

Також Він заповідав благословити тих, хто ненавидить нас і чинити добро тим, хто лихословить нас (Мф. 5:44); те саме Він здійснював і на ділі; бо виганяв бісів з юдеїв, котрі називали Його біснуватим, допомагав тим, хто гнав Його, був прихильним до тих, хто замишляв лихе проти Нього, провадив до царства тих, хто жадав розп’ясти Його.

Ще, бажаючи прихилити учнів Своїх до безкорисливості, Він говорив їм: “Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої” (Мф. 10:9); цього ж навчав Він і ділами, коли говорив: “Лисиці мають нори і птахи небесні – гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити” (Мф. 8:20). У Нього не було ні стола, ні дому, ні іншого чогось подібного не тому, щоби Він не міг мати цього, але тому, що навчав людей іти цим шляхом.

Таким самим чином Він навчав їх і молитися. Учні сказали Йому: “Навчи нас молитись” (Лк. 11:1). Тому Він і молиться, щоби вони навчилися молитись. Та не молитися тільки, але й того, як належить молитися, треба було навчити їх. Тому Він і дав наступну молитву: “Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; І не введи нас у спокусу” (Мф. 6:9-13; Лк. 11:2-4), тобто в небезпеку, під підступи.

Так, заповівши молитися: “не введи нас у спокусу”, Він навчає цього ж і самими ділом, коли говорить: “Отче Мій! Якщо мож­ливо, нехай обійде Мене чаша” (Мф. 26:39), навчаючи всіх святих не наражатися на небезпеки, не кидатися на них самим, але чекати на нападаючих і виявляти всяку мужність, а не самим пориватися до них, і не самим першими йти до нещасть. Для чого? Для того, щоби вселити смиренномудрість і звільнити від обвинувачень у марнославстві.

Тому і тут, коли Він говорив ці слова, “приходить до учнів”, – говорить євангелист, – і після молитви сказав учням: “То не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси” (Мф. 26:40-41). Чи бачиш, як Він не лише молиться, але й переконує; “дух бадьорий”, – говорить, – “плоть же немічна”. Це казав Він для того, щоби вберегти душі їхні від марнославства, віддалити від гордості, зробити їх смиренними і привчити до лагідності.

Таким чином, як Він хотів навчити їх молитися, так і Сам молився, як людина, не як Божество, – Божество не причетне до страждань, – а як людина Він молився, щоби навчити нас молитися і завжди просити про порятунок від бід; але якщо це буде неможливо, то з любов’ю приймати угодне Богові. Тому Він і сказав: “Втім, не як Я хочу, а як Ти” (Мф. 26:39), не тому, щоби інша воля Його, й інша Отця, але щоби навчити людей, хоча би вони бідували, хоча би тремтіли, хоча би загрожувала їм небезпека, хоча би не хотілося їм розлучатися з теперішнім життям, незважаючи на це віддавати перевагу не власній волі, а волі Божій.

Так і Павло, навчившись цього, виконував це та інше на ділі. Він і просив визволити його від спокус: “Тричі благав я Господа” (2 Кор. 12:8); і оскільки це не угодно було Богові, говорив: “Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях” (в. 10). Ці слова, можливо, незрозумілі, тому я поясню їх. Павло наражався на багато небезпек і молив Бога, щоби врятуватися від них. Але почув від Христа: “Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочі” (в. 9). Коли таким чином він спізнав волю Божу, то нарешті підкорив волю свою волі Божій.

Отже, цією молитвою Христос навчив нас тому та іншому, щоби ми не поривалися до небезпек і навіть молились, щоби не потрапити в них, та якщо вони спіткають нас, то зносили б їх мужньо і віддавали перевагу не своїй волі, а волі Божій. Тому, знаючи це, будемо молитися, щоби нам ніколи не впасти в спокусу, а якщо впадемо, то проситимемо Бога, щоби Він дав нам терпіння і мужність, і станемо віддавати перевагу Його волі, а не всякому нашому бажанню. Таким чином ми і теперішнє життя проживемо безпечно і досягнемо майбутніх благ.

Зібрання повчань