Явлення Христа апостолам, Андрій Миронов

Проповідь священика Гліба Козлова в Другу неділю по Пасці . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Інші ученики сказали йому: ми бачили Господа. Він же сказав їм: якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25).

Учні кажуть Фомі, що бачили Господа, іншими словами — знову зустрілися з Ним, зміцнили свою віру в Нього, набули довгождану Радість. Фома ж шукає бачити рани на руках і в ребрах Ісуса, шукає доказів того, чому не сміє повірити без них.

Віра наша – не лише дар звище, але і активне вільне прийняття цього дару, і жодні докази тут не допоможуть, адже будь-який доказ кінець кінцем сам приймається на віру. Адже навіть побачивши рани від цвяхів і списа, вклавши в них пальці, але не маючи вольової до-віри, ці, очевидні для інших учнів, докази можна запросто уявити неправдиво – наприклад, ці рани можна визнати несмертельними, а тому – Христа – що Він не помирав, а отже і – не воскресав. «А якщо і Христос не воскрес, то й проповідь наша марна, марна і віра ваша» (1Кор. 15:14).

На щастя, довіра у Фоми є. Він вже знає Господа, і тільки не наважується цілком розкритися тій радості, виконанню того очікування, почути ту Благу Звістку, яку світ чекав усю свою багатотисячолітню історію, чекав так напружено, що в момент здійснення своїх сподівань не знайшов у собі сил просто і без додаткових підтверджень прийняти їх.

Але Господь за милістю Своєю Сам виходить назустріч тим, хто шукає Його, Він приймає не лише віру в її повноті, але і до-віру, що вимагає для свого преображення на віру допомоги зовнішніх обставин.

«Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним» (Ін. 20:27).

Запевнення апостола Фоми, Бенджамін Вест

Ісус не нав’язує Фомі віру, Він кличе того, хто сумнівається, вільно перейти до неї від невіри, змінити самого себе, іншими словами – покаятися, адже покаяння – це зміна розуму, зміна самого себе. Воскреслий Спаситель дає Фомі доторкнутися до Своїх ран не лише щоб переконати його, але і щоб Фома просто – зустрівся з Ним. Зустріч ця відбувається – і Фома вже нічого не говорить про рани від цвяхів і списа, ніяк не зупиняється на, нехай навіть значущих і переконливих, доказах.

«Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій!» (Ін. 20:28).

Так виконуються очікування апостола, який, можливо, тому і був обережним, тому і шукав переконливих свідоцтв, що боявся помилитися, прийняти бажане за дійсне, побачити здійснення своїх сподівань там, де їх насправді ще немає. Спаситель приходить до Фоми як і до кожного з нас і вирішує ці побоювання не доказами, а радістю зустрічі. І зустріч ця відбувається не обов’язково при дотику «ран від цвяхів», адже серцевідець Бог знаходить спосіб прийти до кожного саме так, як той здатен прийняти.

«Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:29).

Євангеліст підкреслює, що ми покликані зробити і свій крок назустріч, увірувати в Ісуса Христа, щоб мати повноту нескінченного життя, щоб прийняти те спілкування, що пропонує нам Спаситель, тим самим прийнявши виконання наших сподівань і надій. «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його» (Ін. 20:31).

І проста довіра, просте очікування цієї зустрічі, просто звернення до Бога з найменш витіюватою молитвою можуть стати початком тієї зустрічі, тому життю вічному, ім’я якому – віра. Амінь.

Автор: священик Гліб Козлов

Усе по темі: Неділя про Фому