Про різні відчуття перебігу часу в різні періоди життя роздумує публіцист Михайло Неволін . . .

Ми часто чуємо банальні слова про те, що з віком людина як би інакше сприймає час. Але з роками цю істину починаєш відчувати дуже явно. Спочатку біг часу немов набирає оберти. Наприклад, роки, проведені нами в школі і інституті, здаються цілою вічністю. Потім настає пора «дорослості» і складається враження, що від 20 до 50 усе минуло якось напрочуд швидко. Ну, а після 50 і зовсім нагадує вихід на якусь «фінішну пряму».

Як компенсацію за «прискорення» часу ми набуваємо (точніше, повинні набувати) певну долю мудрості або, принаймні, життєвого досвіду, який має допомагати нам правильно розраховувати сили і вибирати пріоритети, щоб хоч якось компенсувати стрімкий біг секунд.

От тільки мудрість ця виглядає якось дуже тьмяно. З роками ми частіше робимо якраз те, що Екклезіаст називає найбліьш немудрим, а саме нарікаємо, що раніше усе було краще, ніж зараз. Стаємо буркотливими і невдоволеними. А Екклезіаст якраз пише зовсім про інше: «Мудрість людини просвітлює лице її, і суворість лиця її змінюється» (Еккл. 8:1). Глянув у дзеркало, і звідти на мене подивилася досить сувора і неголена фізіономія…

Але час ще є. Сподіватимуся, і усе буде добре, стану частіше дивитися в дзеркало. Доки є час…

Церква та суспільство