«Добре нам тут бути»
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Преображення Господнього . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:5). «Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9:1), сяє приголомшеним апостолам, але найпростодушніший з них вимовляє в подиві і захваті перше, що спадає на думку: «Господи! Добре нам тут бути» (Мф. 17:4). Як і ми грішні, апостол Петро забуває в цю чудову мить, що Царство Небесне – не тут, не там, але «всередині вас є» (Лк. 17:21). Він забуває про Небо, заради якого і призвав його Ісус, забуває, бо добре і звично йому на землі, серед своїх з дитинства знайомих полів і гір, серед звичних облич і обставин.
Чому юдеї гнатимуть Ісуса, чому вони розіпнуть Його? Та тому тільки, що їм теж добре «тут бути»! Їм добре бути на цій землі, у цьому царстві, у цьому житті! І одне тільки потрібне їм, те, що потрібне усьому роду людському, те, про що, втративши голову від щастя, проговорився апостол Петро: «Зробимо тут три намети»! Земля для нашого безжурного життя на ній не дуже улаштована, – ось це б поправити, а про більше ми і мріяти не хочемо, бо нам не треба – більшого! Адже і після Воскресіння Господнього, після усіх слів, усіх притч про Царство Небесне не якісь фарисеї-ненависники, а найвірніші учні запитують Його усе про те саме: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?» (Діян. 1:6). Він ним – про Небо, вони Йому – про землю! Він ним – про спасіння душі, вони Йому – про відновлення державної незалежності.
Треба було прожити довге і тяжке життя, треба було пережити, перемолоти у своїй душі і лють боротьби з Богом, і благий страх Богоявлення, і невимовний словами досвід «третього неба» (2Кор. 12:2), щоб тільки до кінця своїх життєвих мандрів зрозуміти, що тут, на цій землі, жодні «три намети» не допоможуть, що тут Царства Небесного не побудуєш і що потрібне зовсім, зовсім інше – треба усіма силами душі своєї забажати «визволитися і бути з Христом» (Флп. 1:23), бо «не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» (1Кор. 2:9)!
Але це потім, наприкінці життя, а зараз на Фаворі улюбленим учням здається, що нічого кращого і не треба, усе вже є, усе здійснилося. Щоб присікти цей порив недоречного ентузіазму, знадобився голос з Неба: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17:5). Перестаньте, нарешті, слухати те, що шепоче вам плоть, яка завжди прагне спокою і ситості, яка завжди опирається змінам і жертві! Слухайте те, що каже вам Син Людський! «З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути» (Мф. 16:21). Ми пам’ятаємо, як чинив опір, як заремствував той самий апостол Петро, який щойно так піклується про влаштування прекрасних наметів у прекрасному і спокійному місці, як закричав він, почувши це Христове пророцтво: «Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22). І ми також пам’ятаємо, що відповів тоді апостолу Господь: «Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мф. 16:23).
Ми з вами, люди двадцять першого століття, дуже добре розуміємо почуття апостола. Нам сьогодні, так само як і йому тоді на Фаворі, «добре тут бути», тобто залишатися там, де звично тілу і душі. Нам постійно хочеться поєднати несумісне: безтурботне і безжурне життя тут, на землі, і блаженство там, на Небі, хоча, звичайно, ми пам’ятаємо попередження нашого Бога: «Блаженні ті, що плачуть» (Мф. 5:4) і хоча, звичайно, нам давно вже відомо, що, як і обіцяв Він: «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16:33), – так воно і збувається до цього дня.
Господь не залишається на Фаворі – там, де «добре бути» не лише апостолам, але і Йому, Він не залишається з пророками Старого Завіту, а спускається в долину назустріч трудам і випробуванням, назустріч, врешті-решт, тому, про що говорили з Ним Мойсей і Ілля, – назустріч Своїй смерті.
Від блаженства спілкування з Богом, від радості споглядання Царства Божого, що «прийшло в силі», Він відводить Петра, Якова і Іоанна в скорботу і тісноту повсякденного життя, бо «Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Мф. 11:12). Зусилля і труди не для апостолів, не для нас, їх учнів і послідовників, якщо ми осмілюємося називатися апостольською церквою, ще не завершилися. І на них, і на нас чекає довгий і важкий шлях на нашу духовну батьківщину, тому не станемо зупинятися на півдорозі і розчулюватися тим, що вже досягнуте. Підемо далі! І нехай чудове Світло Преображення освітлює цю нашу нелегку дорогу. Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Преображення Господнє