Не будемо нічим величатися. Бо якщо Христос, будучи Богом, Господом і Сином Божим, не зрікся прийняти “образ раба” (Флп. 2:7), то тим паче ми повинні робити все добре, хоча би то було найбільш принизливе. І чим, скажи мені, величаєшся ти, людино? Чи благами житейськими? Але вони відразу щезають, як тільки з’являються. Чи духовними? Але й то є одне з духовних благ, щоби не величатися. Чим же ти величаєшся? Чи тим, що робиш добрі справи? Але послухай Христа, Котрий говорить: “Ви, коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити” (Лк. 17:10). Чи багатством ти величаєшся? Але, скажи мені, чому? Хіба ти не чув, що ми “нагими ввійшли” в життя, “нагими і повернемось туди” (Іов 1:21).

Або краще, хіба ти не бачиш, як інші відходять раніше за тебе нагими і позбавленими всього? Хто величається тим, що в нього чуже? А хто хоче користуватися чужим для однієї власної насолоди, той позбавляється його й проти волі, і часто ще раніше за смерть, при смерті ж позбавляється неодмінно. Та скажете: доки ми живі, ми користуємося ним, як хочемо. Ні, вельми нескоро знайдете людину, котра б користувалася майном, як вона хоче; а якщо б хтось і користувався ним, як хоче, то й це не є важлива справа; час теперішній короткий порівняно з нескінченними віками. Чи тим величаєшся, людино, що ти багата? Чому ж? Багатство буває й у розбійників, і в злодіїв, і в убивць, і в розпусників, і в перелюбників, і в усіх людей порочних. Чому ж ти величаєшся? Якщо ти вживаєш його, як належить, то тобі не слід величатися, щоби не порушити заповіді Господньої; якщо ж вживаєш не так, як належить, то тобі слід скоріше журитися через те, що ти став рабом майна і багатства, котре володіє тобою.

Скажи мені: якщо б хтось, страждаючи гарячкою, напився надто багато води, котра на короткий час угамовує жагу, але потім розпалює сильніший вогонь, то чи може він вихвалятися цим? Або якщо б хтось піклувався про багато що даремно, то чи може він величатися цим? Чим же, скажи мені, величатися тобі? Чи тим, що маєш над собою багато панів? Чи тим, що в тебе безліч турбот? Чи тим, що багато хто лестить тобі? Але це не що інше, як рабство. А щоби ти переконався, що ти в такому випадку стаєш рабом, вислухай уважно наступне. Інші пристрасті наші бувають іноді корисні: так гнів часто буває корисний; “Не може бути виправданий, – каже Премудрий, – несправедливий гнів” (Сир. 1:22); отже, можна гніватися праведно. Господь говорить: “Всякий, хто гнівається на брата свого”, підлягає судові (Мф. 5:22); отож, той, хто гнівається праведно, не підлягає судові. Також ревність і похіть бувають добром; одна тоді, коли служить дітородінню, а інша тоді, коли збуджується ревнуванням справам добрим, як Павло каже: “Добре пильнувати в доброму завжди” (Гал. 4:18), і ще: “Дбайте про дари більші” (1Кор. 12:31); отже, це та інше корисне. А гордість ніколи не буває добром, але завжди даремна і шкідлива. І якщо чим можна гордитися, то скоріше бідністю, ніж багатством. Чому? Тому що хто може жити малим, той набагато кращий і вищий за того, хто не може.

Скажи мені: якщо б якісь люди були запрошені в царське місто, і одні з них не вимагали б ані коней, ані рабів, ані наметів, ані готелів, ані одягу, ані посудин, але задовольнялися б одним лише хлібом і водою з джерел; а інші стали б казати: якщо не дасте нам колісниць і м’якої постелі, то ми не можемо прибути; якщо в нас не буде безлічі проводирів, якщо не буде нам дозволено часто відпочивати й перебувати в дорозі лише малу частину дня, якщо не дадуть нам коней і багато іншого необхідного для нас, то ми не можемо вирушити, – скажи: котрі з них гідні нашої поваги – перші чи останні? Очевидно, що ті, котрі ні в чому не мають потреби. Так точно й тут: одні для проходження шляху теперішнього життя вимагають багато чого, а інші – нічого; тому й величатися скоріше варто б тим, хто живе в бідності, якщо тільки варто.

Та, скажеш, бідний часто наражається на зневагу. Ні, – не він гідний цього, а ті, котрі зневажають його; бо як я можу не зневажати людей, котрі не хочуть поважати те, що треба поважати? Усякий живописець сміється над усіма тими, котрі, будучи самі неуками, сміються над ним, і не звертає ні найменшої уваги на слова їхні, але задовольняється власним своїм свідоцтвом; чому ж ми ставимо себе в залежність від думки інших? Чи простимо це? Тоді ми й гідні зневаги, коли не зневажаємо тих, хто зневажає нас за бідність і не вважаємо нещасними їх самих. Не згадую про те, які гріхи походять від багатства і які блага від бідності; або, краще сказати, ні багатство, ні бідність не є добро само по собі, але це залежить від тих, хто користується. Добрий християнин виявляється більше в бідності, ніж у багатстві. Чому? Бо в бідності він стає негордовитим, цнотливішим, чеснішим, покірливішим, розсудливішим, а в багатстві зустрічає безліч до того перешкод.

Згадаємо, що робить багатий або, краще, той, хто зловживає своїм багатством. Він викрадає, займається хабарництвом, утискає. І звідки походять злочинні уподобання, незаконні зв’язки, чарування, чаклунство й усі інші види зла, як не від багатства? Чи бачиш, що в бідності набагато легше бути доброчесним, ніж у багатстві? Не думай, що якщо багаті тут не зазнають покарання, то вони й не грішать; ні, – якщо б можна було без перешкод накладати на багатих покарання, то в’язниці заповнилися б ними. До того ж, багатство містить у собі ще те зло, що той, хто неправедно набув його, коячи гріхи безкарно, ніколи не перестає коїти їх, отримує рани незцілимі, і ніхто не накладає на нього узди. Бідність же, якщо треба, може принести нам набагато більше підстав для втіхи. Чому? Бо вона вільна від турбот, ненависті, ворожнечі, заздрості, сварок і незліченних зол.

Отож, не намагатимемося стати багатими і не заздритимемо постійно тим, котрі мають багато; але якщо маємо багатство, будемо використовувати його, як належить; якщо ж не маємо, не сумуватимемо за тим, а дякуватимемо Богу за все, і за те, що Він дарував нам можливість – попри малу працю отримати нагороду, рівну багатим, або, якщо ми захочемо, навіть більшу, і з малого здобути великі плоди. Той, хто приніс два таланти, був ушанований і удостоєний нагороди, однакової з тим, хто приніс п’ять талантів. Чому? Бо, хоча йому було довірено два таланти, але він зі свого боку виконав усе належне й повернув довірене в подвійній кількості. Для чого ж нам старатися отримати багато що, коли можна й за допомогою малого здобути те ж саме або навіть більше, коли попри малу працю можна удостоїтися нагороди Його?

Бідний набагато зручніше поверне все своє, ніж багатий, котрий володіє значно більшим. Хіба ви не знаєте, що чим більше хто має, тим більшого бажає? Тому, щоби нам не зазнати цього, не шукатимемо багатства, не нарікатимемо на бідність, не намагатимемося стати багатими, але, навіть маючи багатство, користуватимемося ним так, як заповів Павло: “Нехай будуть так.., – говорить він, – ніби не мають; i хто користується світом цим, наче не користується” (1Кор. 7:29,31), щоби нам отримати обітовані блага.

Зібрання повчань