Чи не соромно нам, що ми не виявляємо навіть найменшої частки такої любові щодо Бога, як інші нестямно пристрасні до багатства; так що Бог для нас малоцінніший за гроші? Заради грошей люди терплять і безсонні ночі, і мандрівки, і безперестанні небезпеки, і ненависть, і образи, і все; а для Бога ми не хочемо навіть сказати слово чи накликати на себе чийсь гнів; якщо треба захистити когось із пригноблюваних, то, боячись гніву володарів і неприємностей, ми зраджуємо того, кого ображають; отримавши від Бога силу – надати допомогу, ми втрачаємо її, не бажаючи зазнати чиєїсь ворожнечі або ненависті.

Багато хто при цьому посилається на прислів’я, котре говорить: “нехай люблять мене даремно, а не ненавидять даремно”. Але тут хіба даремної ти зазнаєш ненависті? Ненависть за Бога набагато краща любові за Нього; бо, коли люблять нас заради Бога, то ми стаємо боржниками Його за таку честь; а якщо ненавидять нас, то Він Сам стає боржником, за Котрим залишається наша нагорода. Сріблолюбці, скільки б не любили багатства, не знають міри в любові; а ми, зробивши щось мале для Бога, думаємо, що вже зробили все. Ми не любимо Бога так, як вони люблять золото, і навіть найменшу частку того. Великого осудження гідні вони, що так нестямно пристрасні до золота; великого осудження гідні й ми, що не так само пристрасні до Бога, що не віддаємо Владиці всіх такої ж шани, яку вони віддають землі; бо золотий метал є земля. Подивимося на їхнє безумство, і самі засоромимося.

Бо що з того, що ми не палаємо пристрастю до золота, якщо ми й Богу не молимося старанно. Заради золота люди забувають про жінку, про дітей, про життя й саме своє спасіння, до того ж не знаючи, чи примножать вони своє багатство; бо многі, після марних трудів, серед самих надій, випускали дух і вмирали; а ми знаємо, що отримаємо бажане, якщо любитимемо Бога, як слід любити, і, однак, не любимо, але збідніли в усьому – і в любові до ближнього, і в любові до Бога; у любові до Бога тому, що збідніли в любові до ближнього. Бо людина, котра не знає любові, не може, воістину не може мати благородних і великодушних почуттів.

Основа всього доброго є не що інше, як любов. На неї, каже Господь, “…утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22:40). Як вогонь, потрапивши до лісу, зазвичай винищує все, так і жар любові, якщо розгориться в комусь, то очищує й винищує все, шкідливе для Божественного насіння, і робить землю чистою для прийняття цього насіння. Де любов, там винищується все зле, там немає ні сріблолюбства – кореня зол, ні користолюбства, ні гордості; бо чи може хто гордитися перед людиною коханою? Ніщо не робить таким покірливим, як любов.

Істотам любимим ми служимо, як раби, і не соромимося, але ще дякуємо їм за таке рабство; для них ми не шкодуємо своїх грошей, а іноді й фізичних сил; бо траплялося, що через любимого наражалися на небезпеку. Де любов, там немає ні заздрості, ні лихослів’я; бо ми не лише самі не лихословимо любимих, але закриваємо вуста й іншим, котрі злословлять їх; там усе тихо, все спокійно, нема й сліду незгод і сварок, усе сповнено миром; бо, – каже Апостол, – “Любов є виконання закону” (Рим. 13:10); поруч з нею немає нічого, що спричиняє неприємності. Чому?

Бо самі гріхи – користолюбство, розкрадання, заздрість, лихослів’я, зарозумілість, клятвопорушення, неправда, – все це щезає там, де є любов. Клятвопорушники порушують клятву, бажаючи відібрати щось в іншого; але в любимого ніхто не стане відбирати, а віддасть йому своє, і ще буде вдячний йому більше ніж отримуючи від нього. Це знаєте ви, котрі мали друзів не лише на ймення тільки і за однією назвою, але таких, котрих любили, як належить, до котрих були прихильні.

Зібрання повчань