Хто зважиться бути уважним і бадьорим і ретельно піклуватися про своє спасіння, тому ніщо не перешкодить. Як віддавшись безтурботності, ми зазнаємо шкоду й від самих маловажних речей, так, якщо захочемо бути пильними, то хоча би тисячі людей тягли нас до нечестя, ніщо не може послабити нашої ревності. Отож, ніхто не звинувачуй другого і не складай провини на інших, але все приписуй своєму недбальству. І що кажу – на інших? Ніхто не думай і про диявола, ніби він такий сильний, що може перешкодити нам іти шляхом, який веде до чеснот. Правда, він приваблює і спокушає недбайливих, однак не стримує насильно й не примушує. Це показує і самий досвід; власне, коли ми вирішуємо бути пильними, то виявляємо таку твердість, що, хоча би багато хто схиляв нас на шлях нечестя, ми не дотримуємось їхніх порад, але буваємо міцніше за діамант і затикаємо вуха від тих, хто радить недобре.

А якщо ми недбайливі, то, хоча би ніхто не радив і не спокушав, ми самі по собі прагнемо до нечестя. Бо, якщо б це перебувало не в нашій волі і не у владі нашої душі, і якщо б Господь створив нашу природу не вільною, то всім людям, як таким, котрі мають однакову природу й однакові немочі, належало би бути або злими, або доброчесними. А коли ми бачимо, що ті, котрі мають одну з нами природу і збурюються такими ж пристрастями, чинять, однак, не так, як ми, але твердим розумом скеровують свою природу, стримують безладні рухи, приборкують жагу, перемагають гнів, уникають заздрості, знищують ненависть, зневажають пристрасть до грошей, не турбуються про земну славу, не дорожать благополуччям сьогочасного життя, але прагнуть до істинної слави і віддають перевагу похвалі від Бога, а не усьому видимому, то чи не зрозуміло, що вони, за допомогою, звісно, вишньої благодаті, можуть це здійснювати завдяки своїй ревності, і що ми, навпаки, через свою безпечність занапащаємо своє спасіння, самі себе позбавляючи небесного благовоління?

Тому, прошу вас, ненастанно розмірковуючи й пам’ятаючи про це, не будемо ніколи звинувачувати диявола, але завжди свою безпечну волю. І це я кажу не для того, щоби його звільнити від провини: нехай не буде; бо він ходить “рикаючи, наче лев”, шукаючи “кого б пожерти” (1Пет. 5:8). Ні, я хочу, щоби ми поводилися обережніше, щоби не вважали себе невинними, коли так легко схиляємося до гріха, і не казали цих пустих слів: для чого Бог залишив цього лукавого (диявола), щоби він спокушав і занапащав нас? Ці слова виражали б найбільшу невдячність. Але ти міркуй так: Бог залишив його для того особливо, щоби ми, спонукувані страхом і очікуючи нападу ворога, ненастанно пильнували і бодрилися, полегшуючи труд чеснот сподіванням нагород і очікуванням тих вічних і несказанних благ.

І чому дивуєшся, що Бог залишив диявола через своє піклування про наше спасіння, для того, щоби пробуджувати нашу безпечність і давати нам привід для отримання вінців? Він саму геєну приготував для того, щоби страх покарання й нестерпний тягар мук спонукали нас до царства. Бачиш премудре людинолюбство Господа? Як Він використовує всі способи, щоби не тільки врятувати створених Ним, але й удостоїти несказанних благ! Для того Він і дарував нам свобідну волю, і вклав у природу й совість нашу пізнання добра і зла, і попустив бути дияволу, і погрожує геєною, щоби ми не зазнали геєни, але отримали царство.

І чому дивуєшся, що Він використав усі ці й вельми многі інші заходи для цієї мети? “Він, будучи образом Божим”, забажав прийняти “образ раба” (Флп. 2:6-7) й зазнати усе інше, що стосується тіла, – народився від жінки й постав із Діви, дев’ять місяців був носимий у череві, повитий пеленами, вважав батьком Своїм Йосифа – обручника Марії, зростав помалу, був обрізаний і приніс жертву, голодував, відчував спрагу й стомлювався, а врешті зазнав і смерть, смерть не звичайну, але таку, яка вважалася найганебнішою, тобто смерть хресну. І все це заради нас і нашого спасіння зазнав Творець усіх, незмінний, Який усе привів із небуття в буття, блиск слави, котрого не можуть бачити і Херувими – ці безтілесні Сили, але, відвертаючи обличчя свої і закриваючи їх крилами, свідчать нам про чудо, – Котрого безперестанно хвалять Ангели, Архангели і тьми тьмен, саме Він заради нас і нашого спасіння зволив стати чоловіком, і відкрив нам шлях доброго життя, дав достатнє напучення, тим, що Сам пройшов цим шляхом, прийнявши однакове з нами єство.

Отже, яке залишиться нам виправдання, якщо ми, після того, як стільки вже здійснено для нашого спасіння, самі зробимо все це непотрібним для нас, і своїм недбальством про те втратимо спасіння? Тому, прошу, будемо пильними і не станемо безрозсудно дотримуватись звичаю інших, але щоденно будемо досліджувати своє життя й дивитися, у чому ми согрішили і що зробили доброго, і таким чином виправляти свої гріхи, щоби нам здобувати і вишню милість, і бути угодними Богу, і отримати Царство Небесне. Амінь.

Зібрання повчань