Немає нічого непотрібнішого за людину, яка перебуває весь час у бездіяльності й розкошах. Бездіяльність марна, і в самих задоволеннях найважче отримувати задоволення; бо вони викликають пересичення. Задоволення від їжі й від бездіяльності зовсім не таке, як здається, але все це короткочасне й скороминуче. Тож не будемо турбуватися про таке життя.

Якщо ми подивимося, хто приємніше проводить час, – чи той, хто трудиться і живе убого, чи той, хто віддається розкоші, – то побачимо, що перший. Бо, по-перше, саме тіло останнього розніжене й розслаблене; далі, тілесні відчуття його не в здоровому стані, але слабкі й безжиттєві; а без цього немає й приємного відчуття здоров’я. Який кінь буває кориснішим – відгодовуваний у бездіяльності чи використовуваний у роботі? Який корабель – котрий пливе чи котрий стоїть без руху? Яке залізо – використовуване в роботі чи не використовуване? Те блищить і уподібнюється сріблу, а це покривається іржею й залишається непотрібним і навіть втрачає частину речовини своєї.

Щось подібне відбувається і в ледачій душі: наче іржа покриває її і знищує її світлість й усе інше. Чим же можна знищити цю іржу? Бруском скорбот; вони роблять душу корисною і здатною на все. Бо, скажи мені, чи може вона сікти пристрасті, коли вістря її притупилося й гнеться, як олово? Чи може заподіювати рани дияволові? І кому може бути приємна людина, котра відгодовує тіло своє?

Кажу це не про тих, котрі є такими за природою, але про тих, котрі відгодовують тіло своє розкішшю, будучи за природою не гладкими. Зійшло сонце, розлило скрізь світлі промені свої, пробудило всіх на діла їхні; землероб виходить, узявши заступ, ковач міді бере молот, кожний ремісник – властиве йому знаряддя, і всі беруться за свою справу; жінка бере прядиво або тканину; а він з раннього ранку піклується про насичення черева, думаючи, як би приготувати розкішну трапезу.

І, прокинувшись, коли сонце вже осяяло всю площу, і коли всі вже досить потрудились над своїми справами, встає, потягуючись, змарнувавши кращу частину дня в мороці сну. Відтак довгий час сидить на ліжку і проводить у цьому більшу частину ранку. Потім прикрашає себе, виходить і, дійшовши до місця, сідає й починає говорити і чинити так, що краще б йому було ще спати, ніж бодритися. Якщо йому скажуть щось неприємне, то він буває вразливішим за всяку дівицю, якщо ж – приємне, то легковажнішим за всяке дитя; тим часом обличчя його безперестану викривляється позіханням.

Він готовий підкоритися всім, хто бажає зробити зло, якщо не людям, то пристрастям; ним легко оволодіває і гнів, і похіть, і заздрість, і все. Усі йому лестять, усі догоджають, ще більше розслаблюючи його душу; і щодня він отримує якесь прирощення своєї хвороби. Якщо він потрапить у скрутні обставини, то перетворюється на порох і попіл, і шовковий одяг не приносить йому ніякої користі. Це сказано нами не даремно, але щоби навчити, щоб ніхто не жив бездіяльно і не байдикував.

Бо ледарство і розкіш непридатні ні до чого, а лише слугують для марнославства і розваг. Як усі зневажають таку людину: і домашні, і друзі, і рідні! По справедливості можна сказати, що вона – тягар землі й даремно прийшла у світ, або краще – не даремно, але на свою ж голову, на згубу свою і на шкоду іншим. І подивимося, що є приємного в такому житті, тобто порожньому й бездіяльному? Що може бути неприємніше за людину, котра не знає, що робити? Що ганебніше за неї? Що жалюгідніше? Чи не гірше за тисячу пут – постійно позіхати, сидячи на площі і дивлячись на перехожих?

Душа за природою своєю має потребу в русі і не терпить бездіяльності. Бог створив її єством діяльним, і тому діяти властиво її природі, а бездіяльність протилежна її природі. Не вказуватимемо на хворих, але візьмемо на доказ сам досвід. Немає нічого ганебнішого за ледарство й бездіяльність; тому Бог і поставив нас у необхідність – працювати. Бездіяльність пошкоджує все і навіть члени тілесні. Бо якщо око або черево і який завгодно член не виконує своєї справи, то поринає в гостру хворобу; але ніщо так не потерпає від цього, як душа.

Зрештою, як ледарство є зло, так і не належна діяльність. Подібно до того, якщо б хто не став їсти нічого, пошкодив би свої зуби, і якщо б став їсти не потрібне, викликав би в них оскому, так само і тут: якщо душа не робить нічого або робить, чого не слід, то втрачає свою силу. Тому намагатимемося уникати того та другого: і ледарства, і такої діяльності, котра гірша за ледарство. Яка ж це діяльність? Користолюбство, гнів, заздрість та інші пристрасті. Такої діяльності будемо уникати, справи ж чесноти здійснювати з усією ретельністю, щоби сподобитися обіцяних нам благ.

Зібрання повчань